**Це все твоє виховання**
Соня Михайлівна стояла біля вікна на кухні й дивилася, як її онук Данило шматує камінням у сусідську кішку. Хлопчикові було лише сім, але в його рухах вже читалася якась злість, яка лякала бабусю.
Данилку, зараз же припини! гукнула вона, відчиняючи кватирку.
Онук навіть не обернувся. Взяв каміння більше й знову пустив у тварину. Кішка жалісно нявкнула й сховалася за гаражі.
Соня Михайлівна зітхнула й пішла одягатися. Треба було спуститися в двір і поговорити з хлопцем. Але вона знала від цього мало толку. Данило не слухався, грубив, а інколи просто тікав додому жалітися мамі.
У підїзді вона зіткнулася з сусідкою Оленою Петрівною.
Соню, ти свого онука бачила? обурено запитала та. Знов мою Риську ганяє!
Бачила, Лено. Зараз поговорю з ним.
Та що з ним говорити! Краще б із Іринкою поговорила. Це все її виховання, а точніше, його відсутність.
Соня Михайлівна мовчала. Сперечатися не хотілося, але й погодитися було неможливо. Ірина її донька, і як би не складалися їхні стосунки, захищати її доводилося.
У дворі Данило вже переключився на іншу розвагу відривав крила мухам, яких зловив у банку.
Данилку, що ти робиш? Соня Михайлівна присіла поруч із онуком на лавку.
Вивчаю, буркнув хлопчик, не підводячи голови.
Що вивчаєш?
Як вони без крил житимуть.
А навіщо тобі це знати?
Данило знизав плечима.
Цікаво.
Соня Михайлівна обережно забрала банку з рук онука.
Знаєш, мухи теж живі. Їм боляче, коли їм шкодять.
Ну й що? Вони ж огидні.
Данилку, не можна робити боляче іншим, навіть якщо вони тобі не подобаються.
Хлопчик подивився на бабусю з таким виразом, наче вона говорила китайською.
А мама каже, що якщо хтось слабший, то його можна не боятися.
Соня Михайлівна відчула, як серце стиснулося. Невже Ірина справді так навчає дитину?
Мама багато що каже, але не все правильно. Сильні мають захищати слабких, а не ображати їх.
Дурниці якісь, махнув рукою Данило і побіг до гойдалок.
Ввечері Соня Михайлівна вирішила поговорити із донькою. Ірина прийшла за сином близько восьмої, як завжди втомлена після роботи й роздратована.
Мам, ти його хоча б погодувала? запитала вона, навіть не привітавшись.
Звісно, погодувала. Ірино, нам треба поговорити.
Про що? донька нервово крутила ремінець сумочки.
Про Данилка. Про його поведінку.
Ірина закатила очі.
Знов скарги? Мам, йому сім років! Усі діти в цьому віці бешкетують.
Це не бешкет, Ірино. Він мучить тварин, грубить дорослим, нікого не слухає.
І що ти пропонуєш? Замкнути його вдома?
Я пропоную зайнятися його вихованням. Пояснити, що добре, а що погано.
Ірина хмикнула.
Мам, часи змінилися. Зараз треба бути жорстким, щоб вижити. Я не хочу, щоб мій син виріс слабаком, якого всі обижатимуть.
Але є різниця між силою й жорстокістю!
Яка різниця? Головне не давати себе в обиду.
Соня Михайлівна подивилася на доньку й не впізнала її. Де та добра, чуйна дівчинка, яку вона виховувала? Коли Ірина стала такою цинічною?
Данилку, ідемо додому! гукнула донька у бік дитячого майданчика.
Хлопчик неохоче підійшов до них.
Ба, завтра прийду? запитав він.
Звісно, онучку.
Ірина взяла сина за руку й пішла до виходу з двору. Біля калітки вона обернулася.
Мам, не забивай йому голову дурницями про доброту й справедливість. Життя жорстока штука.
Після їхнього відходу Соня Михайлівна довго сиділа на лавці, думаючи про те, де вона помилилася у вихованні доньки. Ірина росла звичайною дитиною, не гіршою й не кращою за інших. Вчилася посередньо, але старанно. Допомагала по дому, не грубила. Що ж трапилося потім?
Наступного дня Данило прийшов до бабусі у поганому настрої.
Що сталося? запитала Соня Михайлівна, побачивши подряпину на обличчі онука.
Тарас дурень подряпав, буркнув хлопчик.
А за що він тебе подряпав?
Нізащо. Просто так.
Соня Михайлівна не повірила. Тарас був спокійним хлопчиком, жив у сусідньому будинку. Вона знала його й його батьків.
Данилку, скажи правду. Що ти зробив Тарасові?
Та нічого особливого, онук уникав бабусиного погляду. Просто узяв у нього цукерку.
Узяв чи відібрав?
Ну… відібрав. Але ж я його не побив!
А він не хотів поділитися?
Не хотів. Жадина.
Соня Михайлівна зітхнула.
Данилку, не можна відбирати чужі речі. Якщо хочеш цукерку, попроси або купи собі.
