Мам, ну що з тобою? Оленка потягла матір за рукав. Чому мовчиш? Я ж питаю!
Усе добре, доню, Наталка Іванівна витерла руки об фартух і відвернулася до вікна. Просто сьогодні втомилася.
Яка втома? Ти ж на пенсії! голос доньки звучав роздратовано. Я тобі вже півгодини пояснюю про переїзд, а ти ніби й не чуєш.
Чую, чую. Переїжджаєте у новий дім, молодці.
Оленка фукнула й сіла за кухонний стіл, де стояли недоторкані чашки зі стиглою кавою.
Мам, ну подивися на мене нарешті! Що трапилося?
Наталка Іванівна повільно обернулася до доньки. В її очах грали непролиті сльози, але вона наполегливо стримувала їх.
Кажу ж, усе добре. Розказуй далі про свій дім.
Оленка уважно подивилася на матір. Щось було не так, але зрозуміти що саме, вона не могла. Мати виглядала знесиленою, під очима темні кола.
Мам, а де тато? Він ще не прийшов із саду?
Тато… Наталка Іванівна завагалася. Тато затримується. Справ багато там, у городі.
У грудні? здивувалася Оленка. Які справи в грудні на городі?
Ну… сніг прибирати, хатину перевірити. Зима ж.
Донька насупилася. Батько ніколи не їздив у сад зимою. Говорив, що там робити нічого, тільки гроші на дорогу витрачати.
Мам, подзвони татові. Нехай приїжджає, мені з вами обома треба поговорити.
Не треба його турбувати, швидко відповіла Наталка Іванівна. Він там… зайнятий.
Чим зайнятий? Оленка дістала телефон. Зараз сама подзвоню.
Не треба! мати рвонула у неї трубку. Не дзвони йому, будь ласка.
Оленка збентежилася від такої реакції.
Мамо, що відбувається? Ви посварилися чи що?
Ми не сварилися. Усе добре, я ж кажу.
Та що це за “усе добре”! вибухнула Оленка. Ти сидиш бліда, як стіна, очі червоні, тата немає вдома, а ти твердиш “усе добре”!
Наталка Іванівна міцно стиснула губи й знову відвернулася до вікна. За шибкою кружляли великі сніжинки, вкриваючи двір білим покривалом.
Хочеш свіжої кави? спитала вона, змінюючи тему. Ця вже холодна.
Не хочу кави! Хочу правди!
Оленка встала зі столу й підійшла до матері впритул.
Мам, я твоя донька. Якщо щось трапилося, я маю знати. Де тато?
Наталка Іванівна заплющила очі. У грудях все стиснулося від болю, який вона носили в собі вже тиждень. Тиждень мовчання, непромовленості, удаваності.
Тато… почала вона й змовкла.
Що з татом? Оленка схопила матір за плечі. Мам, ти мене лякаєш!
З татом усе гаразд. Він здоровий.
Тоді де він?
Довга пауза повисла між ними. Наталка Іванівна дивилася в підлогу, перебираючи край фартуха.
У Тетяни, видихнула вона нарешті.
У якої Тетяни?
У Тетяни Василівни. Із сусіднього підїзду.
Оленка розгублено к
