**Сором у маршрутці**
Сьогодні вранці я поспішала до зупинки, міцно притиснувши до грудей невеличку сумочку. Дощ щойно закінчився, а асфальт блищав під сірим жовтневим небом. У сумочці лежало двісті гривень усе, що вдалося зібрати на ліки для чоловіка. Василь Іванович знову скаржився на біль у спині, а лікар виписав такі дорогі таблетки, що пенсії не вистачало навіть на половину упаковки.
Маршрутка підкотила до зупинки зі скрегітом гальм. Я піднялася по сходинках, простягнула водієві десять гривень.
Двадцять пять, буркнув він навіть не подивившись на мене.
Як двадцять пять? Учора їхала за двадцять, здивовано сказала я.
Сьогодні двадцять пять. Ціни підняли, нетерпляче постукав пальцями по керму водій.
Я завагалася. Двадцять пять гривень це значить, що на ліки залишиться ще менше. Може, пішки дійти? Але до аптеки кілометри три, а вдома чекає Василь Іванович, страждає…
Тіточко, може, пройдете? почувся голос із середини салону. Черга за вами.
Обличчя моє спалахує гарячкою. Я зарилась у сумочку, дістала ще десятку й пятерку.
Дякую, пробурмотів водій, навіть не глянувши на гроші.
Я пройшла в салон, оглянулася. Вільних місць не було. Хлопець у навушниках сидів, втупившись у телефон. Поряд дівчина щось друкувала, теж не піднімаючи голови. Посередині жінка з малою дитиною на руках колихала її, наспівуючи колискову. Дитина плакала, а мати виглядала втомленою.
Сідайте, раптом сказала жінка, кивнувши на своє місце. Мені все одно стояти, він не дає сидіти.
Та що ви, дякую, я постою, заперечила я.
Та сідайте вже, наполегливо повторила вона. Видно ж, що втомилися.
Я вдячно опустилася на сидіння. Маля глянуло на мене великими цікавими очима й раптом усміхнулося.
Який гарненький, мимоволі зітхнула я. Скільки йому?
Вісім місяців. Зубки ріжуться, тому й капризничає, втомлено відповіла мати. Їдемо до лікаря, може, щось випише.
А я теж до аптеки, чоловікові ліки купую. Спина у нього сильно болить.
Розумію. У мене теща теж мучається, артрит.
Маршрутка зупинилася. Увійшла літня жінка з паличкою, повільно піднімаючись по сходинках. Водій нетерпляче глянув у дзеркало.
Швидше, бабусю, час гроші!
Жінка з паличкою розгублено оглянула салон. Всі місця були зайняті. Хлопець у навушниках навіть не підвів голови.
Молодий чоловіче, звернулася я до нього, може, поступитеся місцем?
Він неохоче вийняв один навушник.
Що?
Поступіться місцем літній жінці, повторила я, кивнувши на бабусю.
А, так… він неохоче підвівся, не відриваючись від екрана.
Літня жінка вдячно кивнула й обережно сіла.
Дякую вам, серденько, промовила вона до мене. Добрі люди ще лишилися.
Мені стало соромно за свою неуважність. Я ж теж не відразу помітила її, заговорившись із молодою матірю.
Маршрутка різко гальмувала на світлофорі. Всі пасажири похитнулися. Дитина заплакала.
Обережніше! обурилася мати. У салоні діти!
Дороги такі, що хоч не хоч, а трусить, відрубав водій. Не подобається викликайте таксі.
На таксі не всім гроші знайти, тихо сказала жінка з паличкою. Мені до поліклініки, а пішки вже не дійти.
Усі ми тут економимо, підтримала я. Ціни ростуть, а пенсії ті самі.
Ось саме, кивнула молода мати. Я у декреті, чоловік один працює. Кожну гривню рахуємо.
У салоні встановилася тиха згода. Люди переглядалися, мовчки кивали. Кожен розумів, що інші так само виживають.
А памятаю, раніше в автобусах кондуктори були, зітхнула жінка з паличкою. Усе чемно, квиточок дасть, решту правильно…
То були часи, згодилася я. І ціни не змінювали кожен день.
Та що там ціни, встряла жінка біля вікна. Поваги більше було. До людей.
Хлопець у навушниках підвів голову, зацікавлено прислухався.
А я от думаю, несподівано сказав він, може, ми самі один до одного байдужі стали? Кожен у своєму телефоні живе, нікого не помічає.
Я здивовано глянула на нього. Не чекала таких слів.
Правильно кажеш, схвалила жінка з паличкою. Онук у мене теж увесь у компютері. А поговорити ніколи.
Бабусю, а розкажіть щось цікаве, запропонував хлопець, ховаючи телефон. Про старі часи.
Літня жінка оживилася.
Та що там розказувати… Але ж, хочете, розповім, як я з дідусем познайомилася? Теж у транспорті.
Розкажіть, підхопили кілька голосів.
Їхала я в тролейбусі, було це у пятдесят сьомому. А він стояв поруч, такий гарний, у війсь
