Мамо, ти зовсім зїхала з глузду?
Слова доньки вкололися Лідії, ніж під ребро. Боляче. Вона мовчки продовжувала чистити картоплю, міцніше стискаючи ножа.
На нас уже пальцями показують! Тато ну добре, чоловік, але ж мати?! Жінка! Хазяйка домівки! Тобі не соромно?
Сльоза покотилася по щокі Лідії, за нею друга Незабаром сльози текли рікою, а донька не вгамувалася.
Костянтин, її чоловік, сидів на стільці, плечі звисли, губа виперта.
У тата здоровя ні до чорта, ти як взагалі?! Йому догляд потрібен! Костя всхлипнув. Хіба так роблять? Мамо? Він тобі все життя віддав, дитину разом виростили, а тепер що? Захворів і ти на сторону почала дивитися? Оце ж ні, рідненька, так не робиться
А як робиться? тихо запитала Лідія.
Що?! Ти жартуєш?! Тато, чуєш, вона жартує!
Оленко, наче я тобі не мати, а найлютіший ворог Ох, як же ти за тата переживаєш
Мамо! Що ти вигадуєш?! Усе, годі! Дзвоню бабусям, нехай з тобою розбираються! Ганьба!
Уявляєш, фыркнула Олена, обертаючись до батька, я йду з університету, а вони по алеї гуляють, під ручку! Він їй вірші читає, мабуть, сам склав, так, мамо? Про кохання, мабуть?
Зла ти, Олю. Зла і дурна. Молода ще
Ані краплі каяття! Усе, дзвоню бабусям, нехай приходять!
Лідія мовчки випрямилась, розгладила складки на сукні, струсила невидимі пилинки. Підвелася.
Добре, рідні мої. Піду я.
Куди, Лідо?
Іду від тебе, Костю.
Як ідеш?! Куди?! А я?!
Донька в цю мить щось люто викрикувала в телефон.
О-о-лень! застогнав Костя, ніби по покійнику. Оле-ень!
Що, тату?! Спина болить?! Де?!
Ой, ой Олень вона мати іде сказала
Як іде?! Куди?! Мамо, що ти видумала на старість літ?!
Лідія усміхнулася. Акуратно складала речі у валізу.
Вона вже збиралася піти, та захворів Костя хребет защемлював. Як він стогнав, як скиглив
Лідо у мене, здається, грижа
На МРТ не показало.
Та що вони там бачать, ці лікарі?! Спочатку спеціально не кажуть!
Та? А навіщо?
Гроші витягують! У Степана на роботі так само було мазі, таблетки, а потім бац! Грижа! Та ще й якась рідкісна, назви навіть нема
Тоді вона не пішла. Не змогла кинути «бідолагу».
А тепер
Скільки тобі ще жити, Лідо? казала подруга Марія. Ти як каторжна на них працюєш. Що хорошого Костя тобі дав? Ні-чо-го! ударила долонею по столу.
Усю молодість гуляв! Як собака! Ту перукарку як її
Мила.
Ось! Тягав її, як корову на рекламі шоколаду! А ти на двох роботах, та ще й підробляєш, а він на дивані!
Маріє, ти ненавидиш Костю несміливо заглянула Лідія в очі подруги.
Скажу.
Ліда здригнулася.
Мені нема за що твого «милого» любити. Памятаю, як він до мене ліз. Тоді ми його день народження на дачі святкували, я перебрала, заснула Прокинулася він мені рот лапою затулив, іншою рукою під кофту ліз.
Найогидніше? Його мамаша на сусідньому ліжку лежала і дивилася. Потім мені сказала: «Сама винувата, спокушала Костеньку». Погрожувала, що якщо розповім тобі скаже, ніби це я до нього в штани лізла.
Отак.
Ліда мовчала.
Як же вона раніше не бачила?
Вона згадала, як інші дружини хвалилися подарунками, спільними подорожами А в неї? Пилосос. Мантоварка, бо Костя любить манти. Духи які свекруха в серванті тримала.
Марія була права. Вона все життя проспала.
Чому ти за нього вийшла?
Пожаліла Він такий нещасний був. Окуляри великі, нічого не вмів А мати сказала: «Раз ходить виходь, не соромся».
Подруги плакали, сміялися, згадували.
Якби я тоді не відгородилася від тебе
Вони мені вбили в голову, що подруги заміжній не потрібні.
Лідія оглянула кімнату.
Іти страшно, але можна. Зніме квартиру. Розлучення. Поділ майна Усе зароблено її руками.
Донька стане на сторону батька? Ну й нехай.
Вона не йде до чоловіка. З Петром просто дружба.
Хочеться тиші.
***
Ох, як її «відчепили» родичі!
Повернись до чоловіка! В ноги йому впади! верещала мати.
Свекруха «серцевий напад» зіграла, але Лідія переступила й пішла.
А потім
Оля прийшла з вибаченнями.
Вони вчаться наново будувати стосунки.
А Костя? Через місяць після розлучення вже з Милою під ручку ходив. Спина пройшла.
Кажуть, у Мили не забалуєш
Але Лідії байдуже.
Вона вчиться жити.
Оля записала її до салону.
Петро запросив у гори як у молодості.
Ніколи не пізно почати спочатку
