Син виніс на загальний розгляд.
Мамо, ти бачила, що син про тебе написав? голос Оксани тремтів від обурення, телефон ледь не випав із її рук. Ні, не про мене, про тебе! Олежко! Твій улюблений Олежко! У соцмережах виклав!
Ганна Іванівна повільно сіла на кухонний стілець, міцніше притиснула слухавку до вуха. У животі щось болісно стиснулося, як того разу, коли лікарі оголосили діагноз Василю. Та зараз було гірше.
Що він написав, Оксанко? прошепотіла вона, хоч уже здогадувалася, що нічого доброго не почує.
Та там… цілий рулон! Про те, яка ти мати! Що все життя його контролювала, не давала дихати! Що через тебе у нього не складається особисте життя! Мамо, я не можу це читати, у мене руки тремтять! І коментарі там… Господи, що люди пишуть!
Ганна Іванівна заплющила очі. Кухня навколо неї потемнішала, лише холодильник гув, як завжди ввечері. На столі холола недотята гречана каша Олег так і не прийшов вечеряти, хоча вона спеціально зварила, як він любить, з мясними котлетами.
Мамо, ти мене чуєш? занепокоїлася Оксана.
Чую, доню. А що там у коментарях?
Не хочу повторювати. Краще сама не читай, добре? Серце в тебе… Я зараз до тебе приїду, добре?
Не треба, Оксанко. Пізно вже, дітей укладати час. Я… я розберуся.
Поклавши слухавку, Ганна Іванівна довго сиділа нерухомо. За вікном скупчувалися жовтневі сутінки, у дворі запалали ліхтарі. Десь плакала дитина, хлопнули двері підїзду. Звичайні звуки звичайного вечора, тільки всередині усе перевернулося.
Олег повернувся близько одинадцятої, від нього пахло пивом та цигарками. Ганна Іванівна зустріла його у передпокої, дивилася, як він знімає черевики, не піднімаючи на неї очей.
Вечеряти будеш? тихо запитала вона.
Не хочу. Він повісив куртку на гачок, все ще уникаючи її погляду.
Олежку…
Що? різко обернувся він, і вона побачила в його очах щось незнайоме. Злість? Сором? Виправдання?
Навіщо ти це написав?
Син помовчав, потер перенісся. Ганна Іванівна раптом помітила, як він постарів за останні місяці. Олегові вже тридцять два, а вона все ще бачила в ньому хлопчика, що прибігав із школи й розповідав про бійки та двійки.
Мамо, я не хотів тебе образити, нарешті промовив він. Просто… зараз у мене важкий період. Із Марічкою розійшлись, на роботі проблеми. А психологиня сказала, що мені треба проговорити дитячі травми.
Травми? перепитала Ганна Іванівна. Які травми, Олежку? Що я тобі такого зробила?
Мамо, ну ти ж розумієш… Ти завжди була занадто… турботливою. Памятаєш, як у інституті дзвонила щодня, питала, чи поїв я, чи тепло вдягнувся? Як познайомилася з сусідкою по гуртожитку й просила за мною приглядати?
Ганна Іванівна притулилася до стіни. Так, вона памятала ту сусідку, Наталку. Добра дівчина, з багатодітної родини. Вона годувала її домашніми пиріжками, просила інколи Олежка нагодувати, якщо він забував поїсти. Що в цьому поганого?
А памятаєш, продовжив Олег, заходячи в кімнату, як ти приїжджала що вихідних? Привозила банки з борщем, білизну прала? Хлопці з мене сміялися.
Я хотіла допомогти, прошепотіла вона. У мене ж лише ви з Оксаною. Після того, як тато помер…
Ось саме! підхопив син. Ти вилила на нас усю свою нерозтрачену любов! А ми задихалися! Оксана хоч заміж вийшла, відїхала, а я…
А ти що? Я тобі щось забороняла? Заважала одружитися?
Олег сів на диван, сховав обличчя в долоні.
Мамо, ти не розумієш. Так, ти нічого прямо не забороняла. Але ти завжди була поруч! Завжди! Моїх дівчаток годувала, опікала, а потім вони почувалися зайвими. Навіщо їм я, якщо в мене є мама, яка все за мене робить?
Марічка теж так вважала?
Марічка… він важко зітхнув. Марічка сказала, що я інфантильний. Що в свої тридцять два живу з мамою, як підліток. Що мені вже час навчитися самостійності.
Ганна Іванівна повільно пройшла на кухню, включила чайник. Руки тремтіли, ледь вдалося поставити чашки на стіл. Олег пішов за нею, став у дверях.
Мамо, я не хотів тебе ранити. Чесно. Але мені треба було це виговорити, розумієш? А в інтернеті якось легше. Люди діляться досвідом, радять…
І що ж тобі порадили? запитала вона, не обертаючись.
Різні думки. Хтось каже, що треба зїхати від батьків. Хтось що межі виставляти. А хтось пише, що в них самі
