Шановний пане, сьогодні день народження моєї мами Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей Я купив хлопчикові букет. А потім, коли прийшов на могилу, побачив той самий букет там.
Коли Павлусю ще не було й пяти років, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, остовпілий від плутанини що відбувається? Чому в будинку стільки незнайомих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі дивні, говорять пошепки й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому казали: «Тримайся, малий», і обіймали, але робили це так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Просто сидів осторонь, порожній і далекий. Павлусь підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні теплоти, ні усмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, нерухома. Було страшно. І хлопчик більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього дратівливість. Бурчала на все, знаходила провини, немов шукала привід для гніву. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Павлусь відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все більше хотів повернутися до того життя, коли мама була жива.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлусь прокинувся з однією думкою: йому треба до неї. На могилу. Принести квіти. Білі кали її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив попросити в батька.
«Тату, можна мені трохи грошей? Мені дуже потрібно»
Не встиг він пояснити, як з кухні вилетіла Галина:
«Що це ще таке?! Ти вже й у батька гроші випрошуєш?! Ти хоча б уявляєш, як важко заробити?»
Батько підвів погляд і спробував її зупинити:
«Галю, почекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?»
«Я хочу купити мамі квіти. Білі кали. Сьогодні її день народження»
Галина хмикнула, схрестивши руки:
«Ото й дуже! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан схочеш? Візьми щось із клумби ось тобі й букет!»
«Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлусь. Вони тільки в магазині продаються.»
Батько задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
«Галю, іди обід готуй. Я голодний.»
Жінка незадоволено хмикнула і зникла на кухні. Батько повернувся до газети. І Павлусь зрозумів: грошей він не отримає. Жодного слова після цього не пролунало.
Він тихо пішов до своєї кімнати, дістав стару скарбничку. Перерахував монети. Небагато. Але, може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні кали. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затамувавши подих.
Потім рішуче зайшов всередину.
«Тобі чого? недружньо запитала продавчиня, оглядаючи хлопчика. Ти, мабуть, не туди зайшов. У нас іграшок і солодощів немає. Тільки квіти.»
«Я не просто так Я дуже хочу купити. Кали Скільки коштує букет?»
Продавчиня назвала ціну. Павлусь висипав із кишені всі свої монети. Сума ледве сягала половини.
«Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити щодня, прибирати, пилити підлогу Тільки позичте мені цей букет»
«Ти в собі? роздратовано хмикнула жінка. Думаєш, я мільйонерка, щоб квіти роздавати? Забирайся! Або викличу поліцію жебрацтво тут не вітається!»
Але Павлусь не збирався здаватися. Ці квіти йому були потрібні сьогодні. Він знову почав благати:
«Я все поверну! Обіцяю! Зароблю скільки треба! Будь ласка, зрозумійте»
«Оце ще артист знайшовся! так голосно крикнула продавчиня, що перехожі почали озиратися. Де твої батьки? Може, вже час соціальні служби викликати? Чого ти тут сам швендяєш? Останнє попередження геть, поки не викликала!»
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком цієї сцени.
Він зайшов у квіткову саме тоді, коли жінка кричала на збентежену дитину. Його вразило він не міг терпіти несправедливість, особливо стосовно дітей.
«Чого ви так кричите? суворо запитав він у продавчині. Нападаєте на нього, ніби він щось вкрав. А він просто хлопчик.»
«А вам що взагалі треба? відрізала жінка. Якщо не в курсі, то не лізьте. Він майже букет вкрав!»
«Ну так, “майже вкрав”, п
