Якщо тест покаже, що Даринка моя я заберу її.
Бери зараз, коли хочеш! Під ногами вертиться, годуй, одягай навіть собі чаю не куплю, щоб їй щось дати. Отаке життя Дай грошей, Тарасе, га?
Галина збиралася на роботу. Швидко зробила чоловікові бутерброди, загорнула у папір і поклала на стіл.
Тарас працював у майстерні обідів там не було, тому щоранку він брав їжу з собою.
Сама Ганна працювала у кафе кухаркою. Її робота була далі, тому вставала вона раніше за чоловіка.
Надворі моросив дощ. Вона схопила парасольку, але та вислизнула з рук і гучно впала. Галина завмерла, прислухалася Тарас не прокинувся.
От дурна прошепотіла вона та вийшла.
Маршрутка прийшла несподівано швидко. Галина сіла біля вікна, дивилася на мокрі вулиці Києва. Задумалася.
Вона вже не юна дівчина тридцять на носі, заміжня Жили небагато, але здавалося, щасливо.
Лише одне боліло не було дітей. Три роки шлюбу, лікарі лише розводили руками: все гаразд.
Маршрутка зупинилася. Ганна вийшла, пройшла крізь парк там, за ним, було її кафе.
Раптом вона зупинилася: на лавці сиділа маленька дівчинка й плакала. Тоненька курточка, рученята стиснуті від холоду, а по щоках сльози, змішані з дощем.
Дівчинко, чого тут сидиш?
Мама вигнала
Як вигнала?! Галина не вірила власним вухам.
Я хотіла їсти, розбудила її Вона кричала І ось
Як тебе звати?
Даринка.
Що ж мені з тобою робити? задумалася Ганна, глянула на годинник. Ходімо. Де ти живеш?
Он, недалеко.
Вони пішли. За пять хвилин були біля дверей. Дзвонили довго.
Нарешті двері відчинила жінка у брудному халаті. Немите волосся, помяте обличчя.
Заходьте, буркнула вона.
У квартирі стояв важкий сморід. Ганна ледве стримала нудоту. На підлозі шматки одягу, пил на меблях.
Раптом вона побачила фото на полиці
Те саме, що й у Тараса вдома тільки там був лише він, а тут він і ця жінка. Молода, гарна Не та, що стоїть перед нею зараз.
Ну? огризнулася жінка.
Ваша дочка плаче в парку, а вам байдуже? Ви хоч мати?!
А ти мені не вказуй! Своїх народь, тоді й виховуй!
Даринка метнулася в кімнату. Ганна вийшла.
Весь день вона не могла забути дівчинку, фото, цю жінку
Ввечері показала Тарасові знімок:
Любий, хто це з тобою?
Олена Ми зустрічалися, хотіли одружитися. Але вона пішла до іншого.
Чому обрізав фото?
Не міг дивитися. Вона була вагітна, але сказала, що позбулася дитини. Я поїхав, зустрів тебе
Сьогодні Ганна розповіла про Даринку.
Тарас запитав, скільки їй років. Подумав
Де вони живуть?
Вона сказала й пішла спати.
Опівночі прокинулася на кухні світло. Тарас сидів, думав.
Наступного дня він прийшов до Олени.
Даринка, це ти? Де мама?
Мамо! До нас чоловік прийшов!
Хто?! з кімнати вийшла жінка.
Тарас не впізнав її.
Ти? Чого прийшов?
Він увійшов.
Олено, Даринка моя?
Вона сіла.
Позич грошей, га? Аліменти ж не платив
Чому збрехала?
Той казав, що стане батьком А потім кинув. Я хотіла до тебе повернутися, а ти зник.
Я заберу її.
Бери! Набридла Годуй, одягай Дай хоч двісті гривень.
Даринка несміливо підійшла:
Ти мій тато?
Так, серденько. Підеш зі мною?
Дівчинка глянула на матір, потім тихо:
Ти мене не битимеш?
Ніколи.
Вона кивнула.
Тарас вийшов. Олена наздогнала:
Гроші є?
Він дав. Повернувся, взяв Даринку за руку.
Одягайся. Ходімо.
У його голові було одне:
Вона моя. Не залишу її тут.
За півгодини Даринка вже була в їхній хаті. Ганна дивилася на неї, не вірячи.
Коли дівчинка гралася з кішкою, Ганна запитала:
Ти впевнений?
Вона моя дитина.
Ганна вийшла на кухню, плакала. Чому так? Вона так хотіла дитину А тепер ця дівчинка. Я до неї ставитися?
Раптом хтось торкнувся її голови.
Мамо-Галю, чого плачеш? Хочеш, казку розповім?
Ганна пригорнула її.
Минув рік. Тест зробили, але для них він нічого не змінив Даринка залишилася їхньою.
Ганна полюбила її.
Але одного разу їй стало погано. У лікарні лікар усміхнувся:
Ви вагітні.
Що?!
Але це була правда. Вона народила хлопчика Івасика.
Потім зявилася Маринка.
Тепер їхня родина була повною. І Ганна знала це щастя прийшло разом із тією маленькою дівчинкою з парку.
