Надокучило, годі! Скільки можна! Дитина, її вічні зойки допоможи, допоможи… А я ж хочу жити, як колись! Хочу близькості! Працюю, а повертаюся до жінки, що вже й не схожа на ту дівчину… Піду до друга, випю, а потім знайду собі молоду… сидячи за кермом, Сергій Коваль люто затягувався цигаркою, думки його були гіркі.
Їхня історія з дружиною стара, як Карпати. Познайомилися на ярмарку в Коломиї, закохалися одразу, палали пристрастю, забували про все… А через кілька місяці вона показала йому дві смужки.
Виношу, звичайно, разом упораємось, сказав тоді Сергій, а родичі лише кивали: «Допоможемо, лиш би онуків діждати!»
Потім весілля, термін, радісні сльози син! І на цьому щасливе життя скінчилося. Дружина, як квочка: задрана, невиспана, постійно: «Підтримай, допоможи!»
Куди поділася його Марічка? Рідні раптом зникли лишилися самі на самі з дитиною.
Я не готовий! вигукнув сьогодні Сергій і грюкнув дверима перед носом дружини, що стояла з дитиною на руках.
Різкий скрегіт гальм перед машиною раптом постала похила тінь.
Ти що, життя не любиш?! вискочивши, Сергій підбіг до незнайомця.
Чоловік у свиті випроставився, глянув на нього очима, повними смутку, і прошепотів:
Так.
Сергій аж остовпів:
Діду, тобі допомога потрібна?
Я не хочу більше жити.
Ну годі тобі, сідай, відвезу тебе. Розкажеш, може, чим допомогти зможу? взяв старого під руку, посадив у машину.
Ну, говори, дідусю, Сергій знову запалив.
Довга історія.
А я нікуди не поспішаю.
Старий глянув на чоловіка, потім на фотографію, що висіла на дзеркалі.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину Ганну. Одразу закохався. Все швидко весілля, дитина… Здавалося, ось воно, щастя!
Та я ж хотів, щоб усе було, як раніше пристрасть, подих молодості. А дружина втомлена, дитина плаче, побут… Я ж не допомагав, на роботі закрутив роман… Вона дізналась розлучення. З тією жінкою нічого не вийшло, але мені й так добре було гуляв собі.
А вона знову вийшла заміж, розквітла. Син вітчима батьком називав… А мені було байдуже.
І що ж ви? нервово перебив Сергій.
Я? Догулявся. Ні родини, ні дітей. А сьогодні сину пятдесят пішов привітати, а мене на поріг не пустили. Старий заплакав. Сам винен. Каже: «Ти мені не батько, іди гуляй далі».
Ну, діду, куди вас підкинути? Сергій застукав пальцями по керму.
Та я тут живу. Їдь, не турбуйся… старий вийшов і поплентався до хмарочоса неподалік.
Сергій дочекався, поки той зайде в підїзд, потім розвернувся й поїхав до крамниці. Купив троянди.
Пробач мені, упав навколішки перед плачучою дружиною. Відпочинь, любов моя.
Взяв сина на руки, пішов у кімнату, почав колихати, співаючи: «Ой ходить сон коло вікон…»
Дивуючись, син швидко заснув, притиснувши долоньку до батькового серця. Сергій з ніжністю глянув на нього: «Хочу побачити, як він росте… Хочу почути: «Тату…»
Знову когось рятував? жартівливо зустріла його у дверях старенька.
Так, рятував, треба ж комусь молоді розум вкладати.
Як знаходиш тих, кому допомога потрібна?
Сам колись такий був…
Ходімо вечеряти. І памятай завтра в сина ювілей, жодних «потопаючих»! дружина ласкаво посміхнулася.
Як можна забути? Пятдесят років нашому Олеськові, нашому щастю! обійнявши її, пішов на кухню, усміхаючись.
Ось така історія трапилася. Вірити чи ні ваша справа.
