**Ці двері не для тебе: історія про кохання, зраду та спадщину**
Якось увечері Марічка вже збиралася лягати спати, коли раптом почула несподіваний стукіт у двері. Неохоче накинувши халат, вона підійшла та відчинила. На порозі стояв він колишній чоловік, Олег.
Ти? скрикнула вона, примруживши очі. Що тобі треба?
Треба поговорити. Впустиш мене? він усміхнувся нещиро. Все ж, я тут не чужак.
Марічка неохоче відступила. Олег увійшов, пройшов у вітальню, сів на диван і оглянув кімнату.
Нічого не змінилося, пробурмотів він. Жодного ремонту, ніякого затишку. Наче час тут зупинився.
Мені так подобається. Ти прийшов зробити огляд? Чи може хочеш оплатити фарбу та шпаклівку?
Вже давно вона не боялася бути з ним різкою. Колись терпіла, мовчала, ковтала образи. Але тепер? Нащо? Вони давно чужі, якщо не вороги. Їхня донька, Софійка, вже виросла жила своїм життям і майже не спілкувалася з батьками.
Пахне смачно, раптом змінив тему Олег. Готуєш? Частуватимеш?
Марічка усміхнулася про себе. Вона знала, що кілька місяців тому він розійшовся з новою дружиною тією самою Іринкою, заради якої покинув сімю півтора роки тому.
…Той вечір назавжди врізався їй у память. Олег повернувся з роботи й почав мовчки збирати речі.
Все, я йду. У мене давній роман. Ти знала, але вдавала, що не помічаєш. Мені набридло.
Тоді вона завмерла, не вірячи своїм вухам. Але знала. Іринка, двадцятирічна практикантка з його офісу, за кілька тижнів перевернула йому голову. Найкраща подруга Марічки, яка працювала в тій самій фірмі, розповіла їй все. Та вона, придушивши гордість, вирішила не руйнувати сімю заради мимолітної примхи. Думала йому це набридне. Не набридло.
Олег зняв квартиру й подав на розлучення. Як «порядна людина», відмовився від своєї частки у спільній оселі.
Живи тут із Софійкою. Мені нічого не треба.
Марічка проплакала не одну ніч. Намагалася повернути його. Та він лишався холодним і самовдоволеним.
Нарешті я закоханий, казав він. Це справжнє. У нас було порожнеча.
У ті важкі дні її підтримувала лише свекруха, Ганна Семенівна. Вона вже хворіла, і Марічка допомагала їй, як могла: з лікарями, по дому, у аптеку. Олег зявлявся рідко у нього була «нова сімя».
Ганна Семенівна відкрито взяла її бік. Розчарувалася в синові, не хотіла його бачити. Потім померла. Марічка була поруч до останнього подиху, організувала похорон. Олег зявився лише на панахиду.
Через два тижні після похорону вона дізналася про заповіт. Мати залишила квартиру не йому, а Марічці.
Ти втерлася до неї в довіру! Годувала, удавала святеньку! Лицемірка! тоді кричав Олег.
Вона мовчала. Вибір був свекрухин. Марічка глянула у вікно, де відбивався блідий місячний світ, і зрозуміла нарешті може дихати вільно.
*Життя повертає борги, але іноді не тому, хто їх заслуговує.*
