Коли Андрій сказав батькам, що хоче познайомити їх з дівчиною, вони зраділи.
Коли він розповів мамі й татові про Олену, їхні серця затремтіли від хвилювання. Вони давно усвідомили, що їхньому синові колись доведеться піти, завести власну родину. Адже він уже не хлопчик незабаром йому виповниться 25. Серйозний вік для серйозних стосунків.
Андрій жив із батьками. Не тому, що був маменькіним синочком чи не мав грошей на оренду. Він відкладав на власне житло, не хотів брати іпотеку. Батьки його підтримували. Жили вони у великій квартирі, місця вистачало всім. До того ж, не лізли одне одному в душу. Ніколи не вимагали звітів, де був і чому запізнився.
Та й Андрій не сидів на шиї. Не очікував, що йому будуть готувати чи прати. Усім було комфортно, і кошти вдавалося зберігати. І ось дівчина. Перша, яку він вирішив привести до батьків.
Що приготувати на обід? запитала мама. Що твоя Олена любить?
Мамо, нічого особливого. Вона дбає про фігуру, усміхнувся Андрій. Ніколи не їсть смаженого чи жирного, і алкоголь не пє.
Ну, похвально, посміхнулася мати. Гаразд, зроблю щось дієтичне.
Олена їм сподобалася. Розумна, освічена дівчина. Їсти, правда, майже нічого не хотіла, і маму трохи дратувало, що вона відмовилася скуштувати легкий десерт, приготований спеціально для неї. Олена сказала, що цукор отрута, і всім варто про це замислитися.
Ще вона випадково помітила, що треба змінити оббивку дивану.
У вас гарний ремонт, але здається, кіт подряпав меблі. Це недорого, я можу дати контакти майстра.
Звісно, нічого поганого в цьому не було. Але до того моменту мати навіть не задумувалася про подряпини. Диван не був зіпсований, лише злегка пошарпаний. Їхній кіт Барсик у дитинстві пару разів на нього залізав, але швидко зрозумів, що так не можна. Якщо не всматриватися, то й не помітиш.
Але коли Олена пішла, мати все частіше дивилася на той диван. І ті кілька подряпин тепер кидалися в очі.
Втім, сама Олена була милою й доброзичливою. Поводилася ввічливо, дякувала за гостинність, і батьки Андрія вирішили, що нічого страшного в її словах немає. Адже вона ж із добрих намірів. А харчування справа тонка, тут кожен має право на власний вибір.
Пару місяців Андрій зустрічався з Оленою. Вона ще кілька разів приходила до них, але вже без офіційних застіль.
Потім він вирішив поговорити.
Мамо, тату, хочу переїхати до Олени. Я її люблю, і ми хочемо розвивати наші стосунки.
Батьки переглянулися. Їм здавалося, що все дуже швидко. Але це було не їхнє діло лише дітям вирішувати, як жити далі.
Я розумію, що вам, мабуть, буде незручно, якщо я приведу Олену сюди. Це й нечесно. Тому візьму іпотеку. У мене вже є половина суми, внески будуть невеликі.
Ну, якщо так хочеш, зідхнула мати.
Так, хочу. Але в квартирі, яку я знайшов, потрібен невеликий ремонт. Чи можемо ми з Оленою пожити у вас, поки його не закінчать? Це лише місяць, не більше.
Звичайно, сину, живи, кивнула мати. Вона щиро вважала, що нічого страшного. Олена їм подобалася.
Незабаром дівчина переїхала до батьків Андрія. Вони зустріли її тепло, сказали, щоб почувалася, як удома.
Але це був лише жест, щоб людина розслабилася. Олена ж сприйняла це буквально. І це стало проблемою.
Через пару днів, коли мати збиралася готувати вечерю, не знайшла соняшникової олії.
Олено, ти не бачила, куди ділася олія? запитала вона майбутню невістку.
Я її викинула, усміхнулася та.
Чому?
Подумала, що буде краще, якщо ми перейдемо на здорове харчування. І, чесно кажучи, мені завжди погано від запаху смаженого.
Мати важко зітхнула. Може, у чомусь дівчина й права, але вони звикли жити інакше. Наприклад, тато обожнює котлети, якими його частує дружина. А смажена картопля улюблена страва всієї родини.
Олено, вибач, але ми звикли до певного способу життя. Я не змушую тебе їсти те, що готую, але й ти не змушуй нас мінятися.
Вибачте, я не хотіла, опустила очі дівчина. Просто дбала про здоровя.
Матір відчула себе ніяково.
Це похвально. Але ми такі, які є. Нам не потрібно себе змінювати.
Добре, я зрозуміла.
Звісно, мати купила нову олію. Але тепер кожного разу, коли щось смажила, її гризло відчуття провини.
Але це був лише початок. Коли вона повернулася з роботи і побачила, що в вітальні зникли її улюблені штори замість них висів якийсь тонкий, незрозуміло-сірий матеріал.
Де штори? запитала вона в Олени.
О, вони ж страшенно застарілі. Я повісила свої, залишу вам. Одразу свіжіше, правда?
Мати ледве стримала зітхання. Не сві
