Більше не хочу бачити твоїх родичів у нашому домі, це не готель, дружина втомилася від постійних вимог гостей
Ніхто не поспішав, але коли Оксана отримала диплом психолога, Андрій одразу зробив їй пропозицію, як вона того й хотіла. Весілля влаштували скромне. Тітка та дядько Андрія запропонували молодятам витратити заощаджені та подарункові гроші на власне життя.
Так Андрій став власником невеличкої ділянки біля міста. Батьки Оксани продали машину й віддали гроші молодим на будівництво, адже у місті авто їм було не так вже й потрібне.
Оксана трохи боялася життя за містом: вода з колодязя, перебої з електрикою, вирощування курей та опалення грубою. Андрій сміючись запевнив її, що тепер не минулі часи, і за менші кошти, ніж коштувала б квартира у місті, вони отримають комфорт та простір.
Будинок збудували швидко. Андрію підвищили зарплатню, а Оксана вже почала дистанційно консультувати. Батьки допомагали, як могли, і дядько з тіткою теж не залишилися осторонь.
Ганна Степанівна часто приїздила на будівництво під різними приводами: то порадити вдалий колір фарби, то вибрати люстру. Вона діяла з добрими намірами, але з часом Оксана почала відчувати, що їхній особистий простір звужується. А одного разу зовсім зник, коли Микола Петрович несподівано залишився у їхньому майже добудованому домі. Він мав справу неподалік, затримався допізна й вирішив переночувати у небожа.
Якби він попередив було б ще півбіди. Але він так налякав Оксану своєю присутністю, що з того часу вона завжди питала: «Хтось є у кімнаті?» перш ніж увійти.
Дітки, несіть речі сюди, Ганна Степанівна керувала валізами й направляла їх у гостьову кімнату. Швидше, а то продукти зіпсуються! Оксано, звільни для них полицю у холодильнику, вони своє покладуть.
Оксані було дивно, що люди привезли їжу, але, можливо, вони хочуть нею частувати.
Дітки, влаштовуйтесь. Оксаночка вам усе дасть, почувайтеся, як вдома, метушилася Ганна Степанівна.
Микола Петрович уже розслаблено перемикав канали в вітальні. Він попросив Андрія налити йому коньяку, що колись отримав у подарунок. Андрій приніс пляшку й дві чарки.
Андрію, хай дівчата самі справляються, іди до нас, тут своя атмосфера! гукав Микола Петрович.
Коли всі розташувалися, уже було пізно. Оксана метушилася: шукала тапочки для гостей, шкарпетки, якщо їм буде холодно, легку ковдру, якщо спекотно. Вона з жахом згадала слова Тетяни, що вони приїхали «ненадовго», і сподівалася, що це лише вислів. Хто їде на новосілля на цілий тиждень? Їй не подобалось, що вони самі оселилися у кімнаті, яку вона планувала під дитячу.
Оксано, допомогти? спитав чоловік.
Нарешті хтось запитав, тихо відповіла вона. Від них кивнула на стіл, допомоги не дочекаєшся.
Потерпи, вони ж не
