Мамо, тато, привіт, ви нас просили заїхати, що трапилося? Соломія з чоловіком Олегом буквально ввірвалися до батьківської хати.
Справа була не нова. Мати хворіла, у неї була важка хвороба, другий ступінь Вона пройшла хімію, потім промені. Настала ремісія, волосся трохи відросло. Та радість виявилася передчасною матері знову погіршало.
Соломійко, Олежку, добрий вечір, заходьте, мати стояла бліда, тоненька, як дитина.
Діти, сідайте. У нас до вас незвична просьба, вислухайте матір, батько був трохи збентежений.
Соломія й Олег сіли на диван і напружено подивилися на матір. Оксана зітхнула, кинула оком на чоловіка Василя, немов шукаючи опори.
Соломійко, Олежку, не дивуйтеся, але в мене до вас дуже незвична просьба. Ми вас дуже просимо
Усиновіть для нас хлопчика, будь ласка! Нам за віком не дозволять, та й з інших причин
Тиша.
Першою проговорила донька:
Мамо, ти, мабуть, здивуєшся, але ми вже давно думали про це, та боялися сказати. Ми з Олегом мріємо про сина, а в нас уже дві доньки ваші онуки.
І нема гарантії, що третя дитина буде хлопчиком. Та й здоровя вже не те
Марійка народилася через кесарів розтин. Лікарі кажуть більше не можна. Тому ми й гадали може, справді взяти хлопчика з дитбудинку?
Прийняти його в родину, виростити сина. А тут ти, мамо, те саме пропонуєш! Звідки в тебе такі думки?
Соломійко, навіть не знаю, з чого почати, Оксана нервово провела рукою по короткому волоссю. Справа в тому, що мені знову погано.
А тут зайшла моя подруга, тітка Ганна з колишньої роботи, памятаєш? У неї була родимка над оком, майже закривала його.
Лякали, що треба вирізати, щоб не переросло в погане. А тепер вона прийшла родимки нема, виглядає чудово!
Їздила до бабусі Параски в село, та та її заговорила. І ось Ганна мене умовляє поїдемо до бабусі Параски! До неї з усієї України їздять, багато кому допомогла. Я подумала що втрачаю? І ми поїхали.
Соломія й Олег слухали, затамувавши подих, але не розуміли, до чого вона веде.
Отже, діти, продовжила Оксана, бабуся Параска одразу запитала: «Чи є у тебе син?»
Коли почула, що в мене лише донька Соломія та дві онучки, Марійка й Даринка, вона натиснула: «А до доньки що було?»
Я здивувалася адже ніхто, крім нас із батьком, не знав, що у мене був викидень на пізньому терміні. Мав бути син, первісток, до тебе, Соломійко.
Але він не вижив Оксана стиснула край хустки.
І що далі? Соломія дивилася на матір широко розкритими очима.
А далі бабуся Параска сказала: «Усиновіть хлопчика». Повернулася й пішла. А в мене сльози полилися, наче я винна в тому, що не врятувала свого первістка
І тепер маю дати любов іншому хлопчикові, ніби відновити порушену рівновагу.
І знаєш, я прислухалася до свого серця я справді цього хочу! У нас із батьком є можливість дати малечі тепло, любов, і все, що потрібно!
І навіть не заради одужання. Просто я відчула хочу врятувати від самотності хоч одну дитячу душу. Ти мене розумієш?
Мамо, я тебе розумію й підтримую, Соломія кинулася до матері. Давай так і зробимо!
Соломія й Олег заздалегідь обговорили з дитячим будинком свої наміри. Їх запросили подивитися на дітей.
Оксана з Василем, звісно, теж поїхали. У ігровій кімнаті на килимі сиділи малечі років по три та старші.
Мамо, дивись, який русявий хлопчик, схожий на тебе! Як старанно збирає пірамідку, Соломія тихенько показала на одного малюка.
Оксана поглянула і їй він сподобався. Та раптом із кута почувся ледве чутний шепіт.
Оксана обернулася у кутку стояв хлопчик із сумними очима, щось бурмотів.
Ти до нас? Скажи голосніше, я не розібрала, попросила Оксана.
Хлопчик зробив крок і прошепотів:
Тітонько, візьміть мене, будь ласка Я вам обіцяю ви не пошкодуєте
Соломія й Олег швидко оформили документи й усиновили Данилка. Марійка й Даринка пишалися у них зявився братик!
Данилко швидко звик, називав Соломію й Олега мамою та татом. Часто гостював у бабусі Оксані й діда Василя вони жили недалеко, і до школи можна було йти й звідти.
Оксану він називав дивно не бабуся, а «мама Оксана». Саме так, сам не знав чому. А вона, дивлячись на нього, думала наче це її син, той, що колись не вижив
Лікарі наполягали на новому лікуванні, але воно не допомагало Оксані ставало гірше.
Данилко дивився їй у вічі, гладив коротке волосся.
Мамо Оксано, чому ти хворієш? Я хочу, щоб ти одужала!
Не знаю, сину, але я постараюся, Оксан
