Я не можу збагнути, звідки в тебе така шалена ревнощі. Ніяк не розумію. Кожного дня, відколи ми разом, чути лише докори. Твої очі постійний допит.
Дмитре, це що? різко спитала дівчина, стискаючи в руках сорочку. Ця рожева пляма? Чия помада? Так? Значить ти «затримався» на роботі
Соломіє, ну що ти несеш? виснажено пробурчав хлопець, розкладаючи папери. Я зі зміни. Яка помада? У нас у відділенні жінок тільки медсестра тітка Ганна. Та годі вже Я вибився з сил.
Соломія скривила губи, зімяла сорочку і пішла у ванну. Дмитро важко зітхнув.
Вже пів року Соломія і Дмитро були разом. І все, здавалося, було ідеально, крім одного вона була наче завжди на межі. Шукала зраду там, де її й бути не могло.
Ну, подивись, нарікала вона. Він точно мене обманює. Ось, подивись сама.
Вона простягла сорочку сестрі й схрестила руки на грудях. Обличя перекривилося від образу.
Марічка, її сестра, уважно оглянула пляму, потім принюхалася й раптом засміялася.
Чого смієшся? Соломія аж підскочила.
Це ж малиновий джем.
Дівчина вихопила сорочку назад і сама вдихнула запах. На її обличчі застигла німа паніка.
Тобі треба взяти себе в руки. Я не розумію, звідки в тебе ці дивні думки.
Соломія опустилася на стілець навпроти сестри.
Ми ж не просто зустрічаємося. Я я його відібрала, прошепотіла вона, відводячи погляд. Розумієш? Він зрадив їй зі мною. І спочатку я думала від мене він нікуди не дінеться. А потім зрозуміла що так само піде. І
Це не виправдання для твоїх підозр. Навчись довіряти.
Я довіряю! скрикнула Соломія. Просто боюсь його втратити.
Марічка лише похитала головою.
Де ти був? Соломія стояла посеред кімнати, руки на поясі. Пів на другу ночі.
Дмитро протер очі.
Соломіє, ти ж сама відпустила мене з хлопцями. Див
