Галина ледве звикла до пенсійного життя. Шістдесят років за плечима, тридцять пять із них на заводі бухгалтеркою. Тепер можна було спокійно пити ранкову каву, читати книжки та нікуди не поспішати.
Перші місяці пенсії вона насолоджувалася тишею. Прокидалася, коли хотіла, снідала неспішно, дивилася улюблені передачі. До крамниці ходила, коли не було черг. Після сорока років роботи це було справжнім блаженством.
Але одного суботнього ранку дзвонила донька Оксана:
Мамо, треба поговорити. Серйозно.
Що трапилося? збентежилася Галина. З Софійкою все гаразд?
З донечкою все добре. Приїду, розповім. Не хвилюйся!
Саме ці слова змусили серце стиснутися. Коли діти кажуть «не хвилюйся» значить, є причина для паніки.
За годину Оксана сиділа на кухні, гладячи округлий живіт. Тридцять три роки, друга дитина незабаром, а заміж так і не вийшла за того Юрка. Хоча жили разом уже пять років, донька Софійка підростала, але шлюб для них ніби й не був важливим.
Мамо, у нас біда з квартирою, почала дочка, нервово крутячи в руках чашку. Господиня підняла оренду. Ми ледве тягнемо теперішню плату, а вона ще дві тисячі додає.
Галина кивнула. Вона знала, як важко молодим. Юрко працював то тут, то там сьогодні будівельник, завтра водій, післязавтра охоронець. Оксана в декреті з донькою, незабаром другий.
Думали зїхати дешевше, продовжувала донька, але з дитиною ніхто не хоче здавати.
І що вирішили? запитала мати, вже відчуваючи підступ.
Ось тому й прийшла. Оксана знервовано кусала губи. Мамо, можна нам пожити у тебе? Тимчасово. Поки гроші зберемо, може, потім іпотеку візьмемо.
Галина подавилася кавою. У двокімнатній хрущовці й так тісно, а тут ще сімя з малечею та друга дитина в дорозі.
Оксанко, як ми всі тут помістимося? У мене ж дві кімнатки, і то маленькі.
Якось влаштуємося. Головне гроші збережемо. За оренду зараз дванадцять тисяч віддаємо, уявляєш? За рік майже сто пятдесят! А це ж можна на квартиру відкласти.
Галина уявила картину: Юрко у сімейниках, голосні розмови по телефону, Софійка з іграшками на підлозі, мультики на повну гучність. Оксана з вагітністю, капризами, вимогами особливої уваги.
А де Софійка спатиме? спробувала вона знайти розумний аргумент.
У великій кімнаті з нами поставимо ліжечко. А ти в маленькій влаштуєшся. Тобі ж багато місця не треба телевізор, диван. Нормально ж!
Галина стиснула кухоль.
Оксано, я тільки на пенсію вийшла. Сорок років працювала, хочу спокою.
Донька зітхнула, ніби мати сказала щось дивне:
Мамо, а на
