Ну, ви мене назад у дитбудинок віддасте? Та жінка сказала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде. А я чужой
Оксана стояла біля плити й перевертала млинці. Скоро чоловік повернеться з роботи, і вони всі разом сядуть вечеряти.
Чомусь Тарасик сьогодні не крутиться біля неї, як зазвичай? Звичайно, коли вона пече його улюблені млинці, син прибігає, заглядає в очі й благає:
Мамо, можна ще один?
Вона дає, хлопчик уже здається наївся, але незабаром знову підходить і, розтягуючи слова, просить:
Ма-а-амо, ну дай ще!..
Оксана розуміла Тарасик давно ситий, просто йому подобається вимовляти це тепле, ніжне слово мама. Зазвичай вона тоді відкладала лопатку, брала його на руки він ще неважкий, йому лише пять. І питала:
Ну що, сину, підемо тата зустрічати?
А Тарасик радісно відповідав:
Так, мамо, підемо! і в його очах світилася радість. Він ще не звик до цих слів раніше у нього не було ні мами, ні тата, а тепер є.
А ще у нього тепер своя кімната, своє ліжко. І спортивний куток зі шведською стінкою тато йому поставив! Ще машинки, робот, конструктор і все це лише його, Тарасикове. Ввечері мама читає казки, гладить по голові й каже, що любить. Він уже майже забув, як було раніше.
Оксана хотіла покликати сина, але раптом відчула, як у животі штовхнулася дівчинка. Вона торкнулася рукою і та знову вдарила ніжкою.
Господи, вона щодня молиться за цей дивовижний подарунок. Вони вже й імя вибрали чоловік запропонував назвати Марянкою, на честь його бабусі.
Оксані казали, що вона не зможе мати дітей, тому вони з Олегом взяли Тарасика з дитбудинку. А через рік ось диво, тепер буде й донечка!
Вона задумалася й ледь не спалила млинець.
Тарасику, сину, чого ти такий тихий?
У відповідь тиша.
Оксана вимкнула плиту й пішла до дитячої.
Дивно у кімнаті темно. Де ж син?
Раптом почувся шелест. Вона ввімкнула світло й побачила Тарасика він сидів на ліжку в куртці й шапці. У руках рюкзак, напханий машинками.
Чого в темряві сидиш? здивувалася вона. Ну ж бо роздягайся! Хіба зібрався кудись? Ідемо млинці їсти!
Але Тарасик не посміхнувся. Він дивився кудись у простір дорослими очима й раптом спитав:
А можна я машинки візьму? Їй вони не потрібні…
Що ти кажеш, сину? Куди ти збираєшся? у Оксани руки опустилися. Невже він не відчуває її любові?
Ну, ви мене назад віддасте? Та тітка сказала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде…
Його очі наповнилися сльозами.
Оксана згадала днями сусідка почала щось бурмотіти: «Своє народиться інше не потрібно буде». Вона тоді не приділила цьому уваги, думала син не почув.
Вона обняла хлопчика. Він спочатку відштовхнувся, а потім притиснувся й заплакав.
Сину, ця жінка нічого не розуміє. Ми з татом тебе любимо й нікому не віддамо!
Вона зняла з нього шапку, і вони довго сиділи, обійнявшись.
Коли народилася Марянка, Тарасик із татом готувалися до їх повернення. Він дуже хвилювався раптом сестричка його не полюбить?
Але, побачивши, яка вона крихітна, тільки засміявся:
Мамо, ну куди їй без старшого брата? Я її навчу грати в машинки!
Тепер він не відходить від сестрички, чекає, коли вона підросте.
А цього вечора Оксана покликала його:
Сину, Марянку вже зібрала, ідемо тата зустрічати!
Тарасик уже стояв у коридорі:
Мамо, я двері потримаю!
Вони вийшли з підїзду і раптом назустріч та сама сусідка.
Хлопчик міцніше стиснув мамину руку.
Сину, ти ж чоловік, допоможи тітці у неї важкі сумки.
Добре, мамо! він гордо викликав ліфт і побіг наздоганяти Оксану.
Завтра вихідний вони всією родиною підуть у парк. Скоро Марянка підросте, і вони разом кататимуться на гойдалках. А Тарасик, як старший брат, буде тримати її за руку, якщо вона злякається. Адже вони родина назавжди.
