Олена смажила деруни, коли на кухню зайшов чоловік. Олено, треба поговорити, рішуче сказав Андрій. Кажи, відповіла вона, не відриваючись від сковорідки.
Може, сядеш, нормально поговоримо? у голосі Андрія прозвучало роздратування. Не маю часу, деруни згорять, відповіла вона. Що хочеш сказати?
Я Андрій завагався. Я зустрів іншу. Йду від тебе.
Вітаю. Щиро рада за тебе, спокійно сказала Олена.
Як це вітаю? Як це рада? очі Андрія розширились від здивування. Він і гадки не мав, що в цю мить обдумувала Олена.
***
Слухай подруга на хвилину замовкла, немов боялась сказати зайве. Я досі не розумію: як ти на це наважилась? Це ж за всі межі, Оленко!
Які межі? Добра чи зла?
Ну, знаєш, це як подивитись.
Як не дивись, усміхнулась Олена, важливий результат. А він у мене чудовий. Отримала те, що хотіла!
Все одно, насупилась подруга. Негаразди обовязково будуть
Не каркай! не стрималась Олена. Коли будуть тоді й вирішуватимемо. А зараз у мене свято перемоги! Так що не псуй настрій!
Подруга ображено знизала плечима й відвернулась, вдаючи, що її захопив краєвид за вікном.
***
Все почалось того вечора, коли Андрій, повернувшись з роботи, незграбно промовив:
Нам треба поговорити
Олена відчула, як усе всередині стиснулось. Вона чекала цього. І ось почалось.
Кажи, кинула вона, перевертаючи деруни.
Може, сядеш, нормально поговоримо? у голосі Андрія пролунало нетерпіння.
Сидіти неколи, коханий, спокійно відповіла Олена. Зараз Тарасик згадає про мене: «Мамо, мамо!» Так що давай до справи. Що хочеш сказати?
Я Андрій завагався. Я зустрів іншу.
І? Олена навіть не обернулась. Що далі?
Та вимкни ти цю плиту! вибухнув Андрій. Ти чуєш, що я кажу?! Я люблю іншу!
Чую, нарешті подивилась вона на нього. Вітаю.
Що?! Андрій остовпів. Він чекав усього сліз, скандалу, але не цього.
Тихіше, дітей налякаєш, Олена залишалась спокійною.
Ти знала? видихнув він.
Не знала. Але здогадувалась.
Як?
Ну, знаєш вона злегка похитала головою. Якби я запізнювалась, ховала телефон, шукала причини не спати разом ти б теж здогадався.
Чому мовчала?
Бо пропозицію робив ти. І розводитись теж тобі.
Навіщо так?
А як інакше? Якби ти просто хотів «погуляти», то мовчав би й далі. А раз заговорив значить, рішення вже прийняв. Тож кажи далі.
Андрій дивився на дружину й не впізнавав її. Така холоднокровність, така впевненість. Він чекав сліз, а отримав ніби суддю.
Коротше, у мене пропозиція
Цікаво, Олена сіла на стілець і пильно подивилась на нього.
Я подумав У нас іпотека Ти не потягнеш її навіть з аліментами
То ми вже вирішили, що розлучаємось? у голосі Олени пролунав холод.
А що тут вирішувати? Андрій махнув рукою. Зрозуміло ж, що ти мені не пробачиш.
Ну так вона усміхнулась. Адже ти мене знаєш як облуплену
Отже, Андрій продовжував, не помічаючи іронії. Буде краще, якщо ти з дітьми переїдеш у свою однушку, а я залишусь тут.
А діти?
Ну, з тобою, звісно, відповів він.
Тобто я з двома дітьми на 18 метрах, а ти з новою коханою у нашій трикімнатній?
Так. Ти ж не зможеш платити іпотеку. Я завжди сам її оплачував, пояснив він, дивуючись, що Олена, схоже, не розуміє очевидного.
Зрозуміло, вона підвелась. Дай подумати.
Вийшла на балкон.
Ну давай, «подумай», насмішкувато кинув їй услід Андрій.
Поки вона була на балконі, він наклас
