“Народила дитину в 50! Ти в себе в голові?!” лаяли мене родичі в телефон.
Мені 46. Місяць тому я стала мамою двійні хлопчика Тарасика та дівчинки Соломійки. Як передати те, що я відчуваю, дивлячись на них? Це щось на межі радості, тепла і таких сліз, що самі ллються. Ну прямо серце розривається!
Але ні моя мама, ні сестра Світлана навіть не зявилися на виписку. Родичі з боку чоловіка теж зникли мовчки. Все через наш “пізній” вік.
Раніше я й не мріяла про дітей. Молодість то ж клуби, танці, купа залицяльників. Що ще треба? Коктейлі, сміхи, гулянки до світанку от ідеальне життя!
А потім у 22 я зустріла Ярослава. Красуня, як з обкладинки борода, окуляри, жарти до сльоз. Дівчата за ним ходили зграями, але він обрав мене. Чесно, це було приємно. У нього була квартира в Києві, машина, сімейний бізнес батьки тримали кілька магазинів з одягом.
Я вже уявляла, як виходжу заміж у розкішній сукні, летимо в Туреччину на медовий місяць Але для Ярика це був просто флірт. Прожила я в нього місяць, а одного разу повертаюся з манікюру а замок змінений, а мої речі стоять у пакетах біля дверей. І фраза: “Ми з різних планет”. Ну прямо як у кіно!
Після розставання я впала в прірву. Втратила 15 кг, ходила як тінь, волосся сипалося носили капелюхи і перуки. Здоровя здало почалися проблеми по жіночій частині. Лікарі, операції, настоянки, але марно.
Тому я вирішила зайнятися собою. Завжди любила нігті, тому відкрила кабінет манікюру. Клієнтки йшли, гроші теж. Взяла кредит, купила двокімнатну у Львові, потім авто. А в 33 власний салон краси з командою молодих майстринь.
А два роки тому зустріла Андрія. Він зайшов у салон розміняти тисячу гривень і все, ми закохалися. Одружилися, почали мріяти про дитину. Але природним шляхом не виходило вік. Тому я пішла на штучне запліднення. Щодня молилася: “Господи, дай мені стати матірю!”
І Він почув. Я народила двійню, пологи пройшли легко, як у 20-річної.
“Ти з глузду зїхала? Які діти в твої роки?!” кричала мама в телефон.
“Господи, у мене скоро онуки будуть, а ти рожевих підгузників насілася!” верещала Світлана.
Ніхто з родичів нас не підтримав. Біля пологового мене зустріли лише Андрій та фотограф. Зробили кілька світлин і додому.
Діткам вже місяць. Мама й сестра відмовляються їх бачити. Кажуть, я “ганьбу на весь Рівнен
