Марійка тільки-но влаштувалася прибиральницею й, заглянувши у кабінет свого роботодавця, натрапила на портрет своєї мами в рамці.
Вона щойно отримала перше завдання прибирати у гарному будинку у Києві. Але коли зайшла у кабінет, аж підскочила: на каміні стояла фотографія її матері! У цю мить у кімнату увійшов чоловік.
«Треба працювати як слід», підбадьорювала себе Марійка. Вона з подругою Оленкою приїхала до столиці кілька днів тому, щоб стати зірками ну, або хоча б хористками у якомусь мюзиклі. А поки що треба було знайти роботу, щоб оплачувати оренду. Оленці пощастило вона влаштувалася у магазин одягу, а Марійка у клінінгову компанію.
Ідеально: робота не виснажлива, а прибирання заспокоювало. До того ж, якщо в будинку нікого не було, можна було потренуватися співати.
Та прямо перед тим, як зайти у перший будинок, вона згадала мамине обличчя. Її мати, Наталя, ніколи не схвалювала таких мрій, а вже тим більше переїзду до Києва.
Марійка народилася у Львові, що не так далеко. Вона не знала батька, і мати ніколи про нього не згадувала. Чомусь Наталя ненавиділа Київ. Ще й постійно опікувала доньку, аж поки та не втекла.
Коли вони з Оленкою готувалися до відїзду, Марійка знала мати ніколи не погодиться. Можливо, навіть прикинулася б хворою, щоб утримати її вдома. Та дівчина вирішила боротися за своє майбутнє. Тому вона залишила записочку на маминому туалетному столику, поки та спала і зникла.
Минуло кілька днів, а Наталя так і не подзвонила. Це було дивно. Мабуть, просто сердиться. Може, пробачить, коли Марійка втрапить на сцену. А поки треба прибирати.
Як сказали в агенції, тут жив самотній чоловік літнього віку, тому будинок був у порядку. Марійка відкрила двері ключем, що лежав під килимком, і швидко взялася до роботи: спочатку кухня, потім вітальня, далі спальня.
На порозі кабінету вона на хвилинку завагалася, але ж їй не забороняли туди заходити. Вона обережно просилила полиці, не чіпаючи папери, і приступила до прибирання.
Кабінет був як із кіно з каміном, книжковими шафами та фотографіями на полиці. І ось одна з них їй увірвалася в очі: мати! На знімку вона була молодшою, але це точно вона. «Що робить фото моєї мами у цього чоловіка?» прошепотіла Марійка.
Раптом почулися кроки, і в кімнату увійшов літній чоловік. «О, вітаю! Ви, мабуть, нова прибиральниця. Я Олексій Коваль, господар цього дому», привітно посміхнувся він. «Ви вже все прибрали?»
«Майже, пане. Але чи можу я щось запитати?» Марійка вагалася, боячись його розлютити. «Хто ця жінка?»
«Хто?» він підійшов ближче, надів окуляри. «А, так. Це Наталя. Кохана мого життя».
У Марійки затремтіли руки. «Що з нею сталося?» не втрималася вона.
«Вона загинула в автобусній аварії. Тоді вона була вагітна. Я навіть не зміг прийти на похорон її мати мене ненавиділа. Це було жахливо… Я намагався жити далі, але нічого не вийшло. Досі люблю її», Олексій зняв окуляри й важко зітхнув.
«Пане, вибачте за цікавість, але… ця жінка вона дуже схожа на мою матір. Моторошно», зізналася Марійка.
Чоловік нахмурився. «Що ви маєте на увазі?»
«Ну, мою матір звати Наталя. Вона старша, але схожість вражаюча. Я на 98% впевнена, що це вона», Марійка показала на фото.
«Наталя? Вашу матір звати Наталя? Де ви виросли?»
«У Львові», відповіла вона, і раптом їй спало на думку: якщо це справді Наталя, то цей чоловік… може бути її батьком?
Олексій схопився за серце. «Це не може бути…» прошепотів він. «Дайте мені номер вашої матері».
Марійка назвала цифри, а він набрав їх на стаціонарному телефоні. Після кількох гудків почувся голос: «Ало? Це ти, Марійко?»
Олексій подивився на дівчину й заговорив: «Це Наталя Шевченко?»
«Так. А хто питає?» голос у трубці раптом став холодним.
«Наталю, це Олексій», його голос уже тремтів.
«Олексій хто? Чекай… Олексій Коваль? Що тобі потрібно після стількох років?» Наталя зашипіла, ніби змія.
Марійка й Олексій переглянулися, але він продовжив: «Як це, “після стількох років”? Я думав, ти загинула!»
«Що?!»
Він розповів про аварію, про те, як втратив кохану й ненароджену дитину, як її мати заборонила йому приходити на похорон і навіть не пояснила нічого. Але Наталя нічого про це не знала й розповіла свою версію.
«Моя мати сказала, що ти подзвонив і відмовився від мене. Тому я сама виховувала доньку», голос Наталі був твердим, але Марійка відчула мати також шокована.
«Це неправда… Наталю, я б ніколи тебе
