Віктор Васильович стежив за Ярославом так, аби той навіть не здогадувався. Що й казати Віктор мав за плечима довгі роки служби, він знав свою справу! Але поки що хлопець не давав жодних приводів для підозр нікого не приводив додому, нічого дивного не робив. Та Віктор Васильович був упевнений: треба трохи зачекати, і Ярослав неодмінно помилиться. Адже його інтуїція ніколи не підводила.
Це було особисте. Стояло питання про його родину, про його доньку. Як же гарно було, коли Марічка була маленькою! Коли вона народилася, Віктор спершу засмутився хотів сина. Не показав, звісно, але в душі свербіло: дівчинка! У нього, у поважного чоловіка, несподівано донька, а не син! З ким тепер, у важку хвилину, по-мужньому поговорити? Кого вчитиме життю, кого виховуватиме справжньою людиною?
Але потім Пізно одружився робота заважала, жінкам його напружений графік не подобався. Аж поки не зустрів Галину. Галю, яка й сама вже була не першої молодості, тож про сина мріяти було пізно.
І тоді сталося несподіване. Віктор навіть не помітив, як ця крихітка його причарувала. Коли Марічка вперше посміхнулася й взяла його за ніс своєю маленькою ручкою він здався. А коли вона, хитаючись на ніжних ніжках, раптом зірвалася й побігла до нього з криком: «Тату, тату!» він підхопив її на руки, притиснув до грудей. Тоді й зрозумів: тепер її щастя найголовніше у його житті. Його донечка, його зірочка він ніколи не дасть її в обиду!
Галя сміялася: «Вітьку, ти нас зіпсуєш!» А Віктор купував подарунки, дивився у їхні очі і був щасливий.
І як це сталося, що Марічка так швидко виросла? Здається, ще вчора вона йшла поруч, тримаючись за його руку, коли він провожав її в садочок. Закидала світлу головку вгору й питала:
Тату, а ти купиш мені ведмедика? Ну?
Тоді він відчував себе могутнім. А тепер вона вже закінчила школу, вступила на заочне й пішла працювати. Сама так вирішила.
Тату, мені час бути самостійною. Досвід важливий, нащо гаяти час?
І Віктор знову пишався нею яка ж вона розумниця!
А потім раптом Галя спекла пиріг, очі грали таємничим вогником. Віктор подумав може, дівчата щось хочуть купити? Але виявилося набагато серйозніше.
Тату, Марічка посміхнулася, змахнула з його плеча невидиму порошинку. Я хочу познайомити вас і маму з одним хлопцем. Тільки не нервуйся. Ярослав дуже добрий, ми думаємо подати заяву. Він сьогодні до нас на чай зайде. Ой, ось і він дзвонить!
Галя перша підійшла до дверей:
Проходьте, Ярославе! Мене Галина Василівна звати, а це батько Марії Віктор Васильович.
Віктор кивнув, потиснув руку хлопця, а в горлі пересохло. Ось він той, хто забере його донечку. Чужий чоловік!
Голос розуму шепотів: *«А чого ти хотів? Хлопець хороший, рука міцна. Невже бажаєш, щоб донька все життя з батьками сиділа?»*
Але Віктор не слухав. Він одразу вирішив: цей Ярослав Марічки недостойний. І почав перевірку.
Кілька тижнів він стежив за Ярославом. Чекав, коли той помилиться. І от нарешті! Біля підїзду до Ярослава підійшла дівчина з маленькою дитиною. Він поцілував її, взяв сумку, взяв дитину за руку і вони зникли у підїзді.
*«Ось воно!»* подумав Віктор. Хоча йому навіть Ярослав сподобався. Нагадував його самого в молодості. Може, даремно він піддався підозрі?
Марічка зустріла його радісно:
Тату, через тиждень весілля! Ми сьогодні кафе замовили. Я така щаслива!
Віктор дивився на неї й не знав, що сказати. Йому було соромно за свої підозри. А потім донька додала:
Тату, завтра батьки Ярослава приїдуть. Ввечері зайдуть познайомитись, а житимуть у нього. А сьогодні до нього сестра з донечкою мала приїхати Наталя з Житомира. Чоловік у відрядженні, приїде пізніше.
На весіллі Віктор танцював із Галею, як молодий. Вирішив годі підозрювати всіх підряд. Життя не робота.
А через рік Марічка подарувала йому онука! Івасика! Новий дід навіть прослезився от як складається! Тепер у нього є з ким і поговорити по-чоловічому, і діла спільні робити. Ярослав виявився чудовим хлопцем.
А онучок Івасик уже бігає, гуляє. Незабаром і говорити почне не встигнеш і озирнутися. Ось воно щастя!
А про те, як стежив за зятем, Віктор вирішив нікому не розповідати. Бо рідним треба довіряти.
