Чого ти двері не відчиняєш? Не хочу! І не відкрию. Гості мають повідомляти про свої візити, а ще не ритися в моїх шафах, холодильнику та комодах. Як то не відкриєш? Це ж моя мати! Вона ж до мене прийшла! Ну то й зустрічай її! Але не в моїй хаті.
А от Оленка краще знаходила спільну мову з моєю матірю.
Знаєш, якби я зараз почала перераховувати, у чому мій колишній кращий за тебе, нам обом стало б соромно.
Хоча про себе не впевнена, нервово перебила Софія, витираючи кухонний стіл. Якщо вам обом було так добре з Оленкою, то чому ж ти з нею розійшовся?
Тарас ображено відвернувся й понуро глянув у вікно.
Ну, ти ж сама знаєш цю історію
Знаю. Тому й не розповідай мені про свою Олену, різко сказала Софія. Інакше я стану твоєю наступною колишньою.
Софія справді була готова піти на крайні заходи.
З Тарасом вона познайомилася майже рік тому в спільній компанії. Вона навіть знала ту саму Олену, хоч і не близько. Та сама Олена й привела Тараса із собою. А потім за кілька місяців зникла з усіх радарів.
Тарас одного разу, бувши під чаркою, розповів, що розійшовся з нею, спіймавши на зраді. Навіть сльозу пустив.
Тоді Софії це здалося милим: чоловік не боїться сліз, дбає про кохання. У ній щось клацнуло, захотілося пожаліти й пригорнути.
Софія розуміла, що цим «чимось» був, мабуть, материнський інстинкт, а не жіночий інтерес. Але тоді цього вистачило, щоб між ними завязалися стосунки.
Спочатку все було чудово. Він зустрічав її після роботи, підвозив додому, щодня писав теплі повідомлення й питав, чи вдяглася вона по погоді. Софія відчувала себе оповитою турботою.
Вперше вона занепокоїлася, коли їй написала та сама Олена.
Привіт. Слухай, чула, що ти зустрічаєся з Тарасом. Це, звичайно, не моя справа, але будь з ним обережніша. У них із мамою нерозлучний дует.
Софія взяла до уваги, але подумала, що це дрібниці. Кохання й не таке подолає. Адже якщо в нього не склалося з однією жінкою, це не означає, що й з другою буде так само.
Привіт. Думаю, ми самі розберемося. Але дякую за попередження, відповіла Софія.
Вона не хотіла продовжувати цю розмову. Здавалося, це буде якось нечесно перед Тарасом.
А ось Тарас про її комфорт і не думав.
Коли його мати, Ганна Іванівна, вперше прийшла до них без попередження, Софія сприйняла це спокійно.
Може, вони обидва не розуміють, як це незручно. Адже Ганна, напевно, хвилюється за сина й хоче побачити, з ким він живе.
Софія відправила Тараса зустрічати матір, швидко одяглася, навшпиньки зібрала волосся й, сонна, з синяками під очима, вийшла знайомитися з майбутньою свекрухою. Та в цей момент уже перебирала речі у вітальні.
Ось так, все навмання, з поблажливим усміхом сказала Ганна. А потім шукатимете пару до шкарпеток. Софійко, зараз поснідаємо, а потім я покажу, як правильно складати речі, щоб не мялися.
І це замість «доброго ранку». Сказати, що Софія остовпіла, нічого не сказати. Те, що чужа жінка так просто рилася в її речах у її ж домі, здавалося їй грубістю.
Але відповідати грубістю на початку стосунків було негарно, тому вона стерпіла.
Ох, дитино, а в тебе й очі набряклі! зі співчуттям додала Ганна. Тобі б маски з огірка зробити. А краще нирки перевірити. Ось у моєї подруги
Софія посміхалася, кивала і вдавала, що їй дуже цікаво слухати про хвороби незнайомих людей. А саме мріяла повернутися в ліжко, адже була лише восьма ранку. Вихідний, вона спеціально лягла пізніше, щоб виспатися.
Мрії розвіялися.
Візит Ганни Іванівни затягнувся аж до вечора. Софія отримала купу порад про те, як правильно поливати квіти, мити ванну й чистити срібло.
Й навіть трішки потренувалася. Вона почувала себе, як вичавлений лимон. І за весь цей час Тарас жодного разу не спробував їй допомогти чи натякнути матері, що вони хочуть відпочити.
Слухай, твоя мама завжди така енергійна? обережно спитала Софія ввечері.
Вона не була проти родинної близькості, але все ж хотіла б мати трохи простору.
Ну, так. А що? Вона просто хоче спілкуватися, знизав плечима Тарас. Раніше ми з Оленою жили в неї, було весело. А тепер їй самотньо.
Сподіваюся, жити втрьох ми не будемо зітхнула Софія.
А що не так? Тобі моя мама не подобається? напружився Тарас. З Оленою вони дружили, у них все було чудово.
Софія промовчала. Олена була на сім років молодшою за неї й завжди вміла підлаштуватися. Звісно, вони знаходили спільну мову.
Напевно, вона знала всіх подруг Ганни Іванівни, вміла
