Щоденник, записано ввечері.
Життя інколи дарує нам дивовижні сюрпризи. Моя історія почалася серед ночі, коли я дрімав, а моя найкраща подруга Настя тихенько ставила мені запитання, на які я відповідав уві сні. Одного разу вона запитала: «Що тобі більше за все хочеться Lamborghini чи ще якусь розкішну машину?» А я лише пробурмотів: «Сопілка.» Наступного дня вона розповіла мені про це, і ця, здавалося б, дрібничка назавжди змінила мій світ.
Завжди обожнював гурти на кшталт «Океану Ельзи» чи «Воплі Відоплясова», але гітара ніколи не ставала частиною мене. Музика була важливою, але потрібен був інструмент, який би передавав мої почуття. І тоді зявилась думка: «Чому не сопілка?» Рішення було несподіваним, але відчувалось правильним.
Відтоді все пішло по-новому. Я почав грати, відвідував майстер-класи в Київській консерваторії, і музика стала моїм серцем. Мені пощастило виступати з такими музикантами, як Тарас Чубай чи Олег Скрипка. Ці зустрічі показали мені, що музика це не просто ноти, а мова, яку відчувають усі.
Останні роки я граю на вулицях Львова, виконуючи свої пісні для перехожих. Сьогодні я один із небагатьох вуличних музикантів у нашому місті. Колись люди зупинялися, слухали, кидали гривні у футляр. Тепер більшість іде далі, наче мене немає. Але я не здаюсь. Граю, бо музика це саме життя.
Мені вже 72, але я виходжу зі своєю сопілкою навіть у мороз, коли на вулиці ледь вище нуля. Важко? Можливо. Але я відчуваю гармонію: музика дає мені силу, а ті небагаті хвилини, коли хтось зупиняється, надихають грати далі. Кожна нота це частина моєї душі, яку я віддаю людям, навіть якщо вони не завжди це розуміють.
Музика, особливо сопілка, навчила мене терпінню, порядності та щирості. На вулиці немає сцени чи яскравих вогнів лише я, інструмент і міський гомін. І в цій простоті справжня краса: чесний діалог із людьми без масок. Вона нагадує мені, що музика не про оплески, а про те, щоб торкнутись чиїхось сердець, хоча б на мить.
Часто згадую ту ніч, коли промовляв уві сні про сопілку. Хто б подумав, що одне слово змінить усе? Воно відкрило мені новий шлях, зробило музикантом і подарувало безліч радості.
Може, життя це не те, що маєш, а те, що робиш. Іноді відповідь приходить несподівано: уві сні, через знак, через людей, які тебе чують. Моя історія про пристрасть, віру й те, що ніколи не пізно йти за своїм покликанням.
Світ змінюється, люди поспішають, але музика залишається. Вона обєднує, лікує, дарує надію. Я щасливий, що можу грати, виходити на холодні вулиці і бачити, як хоч одна душа відгукується на мої ноти. Бо музика це життя. І поки я можу дихати через сопілку, я живий.
