Та ти, мабуть, сучасну молодь погано знаєш!
Здоровенькі були, Наталко, бачу, у городі клопочешся, ось і вирішила завітати, Оксана Михайлівна постояла біля калітки.
З Наталею Степанівною вони мешкали в різних кутках села. Михайлівна зі своїм чоловіком Тарасом біля ставка, а Наталя ближче до гаю.
Раніше вони й не балакали, адже кругом повно сусідів. Але тепер у сусідів онуки вже дорослі, а до Оксани з чоловіком діти хочуть привезти хлопчаків Ярослава й Олега на цілий місяць. Кажуть, діти втомилися від міської суєти.
Роки були кращі сімя сина могла дозволити собі закордон, а тепер ситуація змінилася. От і згадали, що батьки в селі живуть. І вирішили не на вихідні, як звично, а на довше.
Тільки, мамо, вони постійно сваряться, попередив син Богдан. Олег у тринадцять уже себе дорослим уявляє, а Ярик йому не підкоряється!
Та годі, ми ж із онуками впораємось! бадьоро відповіла Оксана. Але, поклавши слухавку, задумалась діти тепер не ті, що колись. Іноді й підійти страшно. Раніше їх лише малими до них привозили, а тепер Що, як не впорається?
Тарас Опанасович чоловік суворий, непослуху не терпить. А сварки нікому не потрібні.
Тож Оксана вирішила підстрахуватися піти до Наталі, адже в неї теж онуки такого ж віку бувають.
Вона памятала: дітей треба чимось зайняти. Тоді й проблем буде менше.
Заходь, Оксанко! Побачила сусідку Наталя Степанівна. Що привело?
Онуків на місяць привезуть, а в тебе, здається, такі ж хлопці? Познайомимо їх якщо подружаться, і нам легше буде, запропонувала Оксана.
Та ти, мабуть, нинішніх діток погано знаєш! Наталя засміялася. Не бійся їх брати? Мої в мене всі нерви витрутили, а чоловік взагалі хотів їх відправити додому. Та що вже, веди, познайомлю. Хоч і наші ж діти!
На вихідні приїхав Богдан із дружиною Маряною та синами Ярославом і Олегом.
Хлопці підросли, але дідуся з бабусею зустріли радо. І в Оксани відлегло від серця.
Що там Наталя лякала? У неї, може, діти невиховані, а ось її які ввічливі! І навчаються добре, нема чого хвилюватися.
Мамо, якщо що дзвони, я з ними поговорю, сказав Богдан перед відїздом. Але Оксана лише махнула рукою: Та годі, сину, хіба ми не знаємо, як із дітьми поводитися?
Ввечері Ярик і Олег довго не вгамовувалися. Їх поклали в кімнаті, де колись жив Богдан.
Та, схоже, від нових вражень вони не могли заснути. Гомоніли, метушилися, а Тарас Опанасович, не витримавши, буркнув:
Навіщо ти, Оксано, погодилася? Їм наше село ні до чого, а вони ось приїхали!
А вранці онуків не добудишся. Вже під обід, а вони сплять!
Бабусю, дай поспати ще, бурмотів старший Олег.
А молодший Ярик навіть не чув, так міцно спав.
Та скільки можна?! обурилася Оксана.
А потім помітила на підлозі щось блискуче. Придивилася їхні телефони!
То ви що, до пізньої ночі грали? Заберу їх, ось вам!
Олег одразу схопився.
Віддай! Це не твоє! Мама дозволяє!
Зараз їй подзвоню, дізнаємось, що вона дозволяє! сказала Оксана. Олег відступив, надувся, вийшов і дверми грюкнув: Ну і дзвони!
Дві години хлопці не виходили. Тарас уже збирався йти «розбиратися», але вони зявилися самі обидва насуплені:
Ми каші не хочемо, давай нагетси чи бутерброди.
Ось як?! розлютився Тарас. Не хочете кашу ходіть голодні! А ліжка застелили? Зараз подивлюся Звідки у вас чіпси в ліжку? І цукеркові фантики? Нічого не прибрано? Навіть на кашу не заробили ану, прибирайте сміття!
Нам голодними не можна! Ярик зиркнув на діда. Ви злі!
Тарас аж здригнувся від злості, але Оксана втрутилася: Покажу, як ліжко застеляти, а завтра самі, добре? А бутерброди після каші. Домовились?
Пестуєш їх, бурчав Тарас. Лоби не малі, а розуму нема!
З онуками Наталі Ярик і Олег подружилися.
Але що вони витворяли вчотирьох!
Якщо гралися в дворі, то потім Оксана нишком збирала поламані гілки, зімяті квіти, натягнену в хату траву. Поїли кругом крихти. Стільці похитувалися, двері ледь не злетіли з петель від їхнього ляскання.
Та що це за покоління?! гримів Тарас. Більше ніколи не привозьте їх! Ось що, Олеже, підеш зі мною допомагатимеш ремонтувати велосипеди. А бабуся з Яриком обід готуватиме. Треба ж заробити на їжу?
І ти теж «зароблятимеш»? здивувався Олег.
А ти як думав? Бачив, щоб я без діла сидів? У житті нічого без праці не дається! А то штани
