У чарівний сон, мій друг Тарас Коцюба вирішив одружитися. Кохався щиро, без сумнівів. Наречена Соломія Біла була гарна, розумна й самобутня. Працювала бухгалтеркою у великій фірмі й добре заробляла.
Тарас також не хотів відставати. Брав додаткові роботи, працював до пізньої ночі, щоб швидше виплатити кредит за квартиру у Львові.
Оселилися вони швидко. Накопичили, позичили, родичі допомогли. Зробили євроремонт, прибрали зі смаком. Здавалося живи й радій.
Та радість не приходила. Соломія не встигала з хатніми справами. То підлогу не вимиє, то пил не протре, то вечерю не встигне приготувати. Казала втомлюється на роботі, приходить пізно. Але ж і Тарас не сидів склавши руки.
Так почалися суперечки хто більше робить. Перші півроку минули в щоденних битвах серед розкиданого одягу й немитої посуду. Але перед родичами обоє мовчали соромно було зізнатися.
Одного разу Тарас поїхав на рибалку з тестем. Обидва обожнювали вудку, тому й ладнали добре. Вночі біля багаття, з чаркою сливянки в руці, Тарас розкрив душу, взявши з тестя слово мовчати, особливо перед тещею.
Тесть пообіцяв, але сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки не зявиться «хатній оберіг».
«В мене є варіант, промовив тесть. Як буде час, переконаю його перебратися до вас».
Тарас подумав, що тесть зїхав з глузду, але мовчав.
Через тиждень тесть прийшов до них із кошеням. Тарас обурився навіщо? Це ж лише більше бруду! Але тесть вивів його на балкон палити й нагадав про «оберіг». Казав, що привів його разом із кошеням, і тепер усе налагодиться. Лише просив добре доглядати тваринку.
Тарас одразу полюбив котика. Маленький, ласкавий, він швидко привязався до господаря. Ходив за ним усюди, ніби тінь, вимагаючи пестощів. Лише раз довелося прибрати маленьку «несподіванку» на підлозі. Але то було лише тієї ночі.
Наступного дня, коли Тарас повернувся з роботи, у хаті було чисто. Ніякого безладу, а Соломія готувала смачну вечерю!
Тарас теж натхненний повісив полицю в ванній, яку обіцяв ще сто років тому.
Наступного дня застав дружину за пилососом. Він теж узявся виніс сміття, купив хліба. У магазині ще й пляшку вина прихопив. Вечеря була наче свято. Навіть не пригадували, коли так веселилися.
Так минув цілий тиждень. Ніби радість знову оселилася в їхньому домі. У неділю ввечері Соломія сказала Тарасові:
«Завтра не заходь удень. Я вже купила пісочок і влаштувала місце для кота в ванній».
«Для кого?»
«Для твого котика. Я знаю, що ти приходиш удень прибирати. Але тепер не хвилюйся я все владнаю».
Тарас остовпів. Адже він не приходив удень! Думав, це дружина прибирала. Виявилося, їй було соромно нічого не робити в чистій хаті.
Він вирішив перевірити. Вдень зробив вигляд, ніби пішов, але повернувся й сховався, включивши диктофон на телефоні.
Близько обіду хтось відчинив двері ключем. Кіт кинувся до входу, ніби вітаючи. Тоді почувся лагідний голос:
«Ох, Мурчик, як же я тобі радий! Приніс тобі молочка й свіжих шматочків. Схоже, ти вже навчився ходити у туалет самостійно…»
Двері спальні відчинилися. На порозі стояв тесть. Він не чекав побачити Тараса.
«Оце твій «хатній оберіг», тесте!»
Тесть заніяковів:
«Ну, я ж подарував вам кота. Вирішив принаймні спочатку допомагати доглядати…»
«А в тебе звідки ключ?»
«Взяв із твого пучка, коли ми їздили на рибалку. Зробив копію, а потім повернув…»
Минуло три роки. Тарас і Соломія живуть щасливо. Вже мають маленького сина. А досі ніхто не знає, хто ж насправді був тим «хатнім оберігом», що колись мешкав у їхній оселі…
