Батько побачив синє під оком своєї доньки та зробив один дзвінок життя його зятя було зруйновано.
Марійка стояла в дверях, вітаючи батьків зі своєю звичною усмішкою. Лише один чорно-синій очей зраджував те, про що вона не хотіла говорити.
«Мамо, усе гаразд, не звертай уваги», швидко промовила вона, помітивши пильний погляд матері.
Олена Іванівна глибоко зітхнула. «Твоє життя, доню. Тобі і вирішувати…»
Батько навіть не подивився на зятя. Він повільно підійшов до вікна і дивися у порожнечу, ніби не чуючи, як донька щось бурмоче про шафу та темряву.
«Я просто… вчора йшла та випадково вдарилася. Ну годі, мамо, зі мною та з Ярославом усе добре!»
Добре? Марійка сама чітко памятала, що сталося вчора. Ярослав, завжди роздратований, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, що втомилася від усього цього, він схопив її за комір халата так сильно, що аж затіпав.
«Що, шльондра, забула, кому ти завдячуєш, що взагалі жива?! ревів він, трясучи нею. Забула, як я тебе повертав з корчми, коли тікала від мене до того Дмитра? Забула, хто тебе кохав, дурнесенька? Я тебе на руках носив!»
А потім сильний удар. Як чоловік, по-справжньому. Зірки блиснули в очах, а потім біль охопив її… А Ярослав продовжував кричати щось брутальне.
«Так, доню, зрозуміла. Шафа… темрява», пробурчала мати, хоч чітко знала, що сталося.
І почувалася винуватою. Саме вона змусила Марійку вийти за Ярослава! Саме вона віддалила Дмитра від доньки, вважаючи його поганою впливою.
«А твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки», промовила Олена Іванівна, кинувши погляд на зятя.
Іван Михайлович так і не повернувся від вікна. Він вийшов на балкон палити. На відміну від дружини, він ніколи не підтримував Ярослава. Той був… пустим. Егоїстом і поверхневим. Так, із заможної родини з квартирою, авто, звязками та перспективами. Але гнилий всередині.
І тепер гниль вилізла назовні синє під оком доньки.
Звісно, Іван Михайлович міг схопити зятя за комір і дати ляпаса. Але це б лише розвязало скандал. Та й не хотів він цього. Ледь стримувався… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить це інакше. І вже знав як.
Довго розмовляв по телефону на тому балконі…
Тим часом Марійка купила матері каву, і вони говорили про дрібниці. За півгодини батьки пішли.
Ярослав, який очікував докорів і скандалу, нарешті розслабився. Сів на диван, відкрив пиво і навіть усміхнувся. У його голові мовчання родини означало згоду. Родина це родина, а синці життя. Ніхто не втручається! Гаразд!
«Бачиш, Марійко, я ж казав усе виправиться! протяжно сказав він, задоволений. Твої батьки адекватні, розумні. Не як ти… Вчора мене взагалі провокувала! Ну гуляв, пив і що?»
Він ковтнув пива й потягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив саме постукав. Рішуче й твердо. Цей стукіт змусив Ярослава поставити пляшку й завмерти.
Підійшов до дверей, глянув у вічко… і зблід.
На порозі стояв Дмитро. Його суперник. Колишній коханий Марійки. Той самий, що мало не одружився з нею, але відпустив. Високий, впевнений, у дорогому пальті з тією самою посмішкою, від якої жінки тремтіли, а чоловіки хотіли йому влупити.
«Тобі чого?» буркнув Ярослав, відчиняючи двері лише трохи.
«Відійди», спокійно сказав Дмитро і просто штовхнув його плечем.
Ярослав відлетів, наче лялька.
Марійка зірвалася з дивана, широко розплющивши очі.
«Дмитре…»
«Збирай речі, коротко сказав він. Якщо хочеш поїдемо до мене. Якщо хочеш до батьків. Нащо тобі цей банкрут?»
«Кого ти банкрутом назвав, дебіле?» вибухнув Ярослав, але так і лишився в кутку, наче приклеєний.
Він мав причини боятися Дмитра.
«Я тобі подзвонив, Ярославе, усміхнувся Дмитро. Не ліз у твоє життя, не втручався. Але коли батько Марійки нормальний чоловік, доречі зателефонував і сказав, що ти її бєш… тоді я просто взяв справу у свої руки.»
«Про що… про що ти?» охрип Ярослав.
«Ну, не буквально, звісно, знову посміхнувся Дмитро. Просто приміщення, яке ти орендуєш під свій клуб, належить моєму другу. Дуже хорошому другу. Отже, ти отримаєш повідомлення про відмову в продовженні оренди. Зрозумів? Воно вже на твоєму столі.»
Ярослав сів, ніби його повалили.
«До того ж, я порахував твій борг за оренду за півроку. Памятаєш, тобі казали: орендна плата може зрости, коли клуб почне приносити прибуток? Ну от, вона зросла пів
