Як ноги розсувати, то ви майстрині. А от відповідальність на себе взяти краще від дитини відмовтеся.
У Олени з чоловіком була перша і довгоочікувана дитина. Чоловік всі девять місяців її пильнував супроводжував до університету, зустрічав. Особливо в ожеледицю на вулицю не пускав. А от перед самими пологами його відправили у відрядження. Міг би відмовитись все одно планував звільнятися, щойно дитина народиться. Бо яке ж то життя постійно по вахтах мотатися, коли дружина з малям залишається вдома?
Схватки почалися, ледве Ігор відїхав. Болі нестерпні, а поряд нікого. Не так вона уявляла появу первістка.
Хоч дитина здорова народилася, Олені не хотілося дзвонити чоловікові. Нехай від інших дізнається, раз поїхав у такий момент.
Олена оглянула палату. Навпроти лежала жінка літ сорока. Поруч молода дівчина розмовляла по телефону. А біля дверей інша, обернена до стіни, тихо плакала.
Після виснажливих пологів Олена впала на блакитну подушку з трикутним штампом і провалилася у сон. Ніби нічого навколо не існувало.
Дитину годуватимемо? почула вона крізь дрімоту. Радісно відкрила очі.
Але медсестра стояла над тією жінкою, що плакала.
Чого мовчиш? Візьми хоч на руки. Подивися, яка красуня! Жінка не обернулася.
Як ноги розсувати, то ви вмієте. А от дитину виховувати краще відмовтеся, буркнула медсестра і вийшла.
Першою заговорила Наталка, жінка літ сорока:
Ти думаєш, я цю дитину хотіла? Мені вже сорок три, син одружений. Скоро онуки будуть, а тут Що робити? Та вже як є. Дитина не винувата. Якби не хотіла, давно б усіх знайшла. А тепер мале по дитбудинках конатиме? Подумала, як йому жити, коли від народження його кинули?
Тетяна, та, що плакала, заридала ще більше. Тепер уже не приховувала.
Чого ревеш? Наталка не вгамовувалась. Бери дитину, годуй і не вигадуй дурниць.
А може, її зґвалтували? встряла Маряна, нарешті поклавши телефон. Чи то дитина від якогось подлюги
Олена слухала із болем. Вона така щаслива чоловік піклується, батьки люблять. А ось ця жінка нікому не потрібна. І дитина теж.
Виросте дівчинка, зневірена у всьому. Бо мати пиячила. Або тому, що батько обіцяв одружитися, а потім зник.
Ні квітів матері, ні кульок для дитини. Нікуди йти. І соромно стало, і жаль так, що Олена не витримала:
Якщо буде куди йти, забереш дитину?
Тетяна подивилася на неї, немов на божевільну:
Звісно. Але так не буде ніколи.
Вона знову відвернулася до стіни і більше не проронила слова.
А через кілька годин Олена урочисто оголосила:
Ви з дитиною житимете у гуртожитку. Моя мати комендантка. Ти будеш прибирати, а вам виділять кімнату.
Ой, Маряна відволіклася від телефону. У мене є зайвий конверт для виписки. Зараз чоловіку подзвоню нащо нам два?
А я речі принесу, Наталка запропонувала. Від моєї доньки залишилися. Не нові, але чисті.
Наступного дня жінки з інших палат почали підходити хто візочок приніс, хто ковдру.
У мене нічого немає, зізналася одна. Але я куплю суміш. Раптом молока не вистачить.
Тетяна ридала вже не від розпачу, а від радості.
Я все віддам, зароби
