Чоловік у костюмі зупинився біля прилавка. Його холодний, але водночас стриманий погляд спинився на галасливому хлопцеві. Навколо люди затамували подих. Ніхто не насмілювався втрутитися раніше, але його поява змінила все.
Досить, сказав він спокійно, але твердо. Постав відро.
Гульвіса, здивованого на мить, проковтнув сміх.
А ти хто такий, пане у краватці? Прийшов купити яєць? Чи, може, грати роль героя?
Чоловік навіть не кліпнув оком. Замість відповіді він дістав із внутрішньої кишені шкіряний гаманець, поволі відкрив його, вийняв кілька купюр і поклав на стіл перед бабусею, яка все ще витирала сльози кінцем хустки.
Бабусю, промовив він із повагою, я куплю всі яйця, навіть розбиті. Ваша праця не повинна бути наругою.
Натовп загув. Хтось кивав, хтось хитав головою з подивом.
Але гульвісу було байдуже.
Ха! Думаєш, гроші зробили тебе хазяїном тут? Я вирішую, що буде на цьому ринку!
Він зробив крок уперед, погрозливо, але чоловік у костюмі теж просунувся назустріч і, не піднімаючи голосу, сказав:
Ще один рук і пожалкуєш.
У його очах була така впевненість, що хлопець на мить завагався. Але, щоб не втратити «авторитет» перед натовпом, він підняв руку, щоб знову штовхнути відро.
У мить чоловік схопив його за запястя і стиснув. Не жорстоко, але так, щоб зупинити.
Я сказав залиш усе як є.
Ай! скрикнув хлопець. Відпусти, божевільний!
Натовп загув ще дужче. Дехто навіть зааплодував, радіючи, що нарешті хтось поставив на місце того, хто довго лютував тут.
Чоловік відпустив його і тихо додав:
Іди. І більше не чіпай ні цю жінку, ні когось іншого тут.
Хлопець, червоний від сорому та злості, кинув оком навколо. Люди вже не були байдужими вони дивилися на нього з презирством і таємною радістю, що його, нарешті, притисли. Під цими поглядами, без підтримки, він буркнув кілька лайливих слів і пішов геть.
Ринок зітхнув із полегшенням.
Бабуся, все ще тремтячи, підійшла до незнайомця.
Сину я не знаю, хто ти, але Бог послав тебе сюди сьогодні. У мене нема сили, нема голосу, а люди боялися
Очі їй знову заповнилися сльозами, але тепер це були сльози вдячності.
Чоловік положив їй руку на плече.
Не плачте, бабусю. Світ має навчитися поважати працю і страждання простих людей. Я зроблю більше, ніж просто куплю яйця.
Він обернувся до натовпу:
Люди добрі, ми не можемо мовчати, коли бачимо несправедливість! Сьогодні вона, а завтра хтось із нас. Якщо ми разом жоден хуліган не буде тут господарем.
Люди зааплодували. Хтось підходив до бабусі, давав гривні, хліб, фрукти. Інші гладили її по руці, говорили добрі слова.
Чоловік заплатив за всі яйця, навіть розбиті, і дав їй набагато більше, ніж вони коштували.
Візьміть, бабусю. На ліки, на їжу. І більше не плачте.
Вона хотіла впасти на коліна, поцілувати його руку, але він підхопив її.
Не мені дякуйте, а Господу. Я лише зробив те, що мав.
Потім дістав візитівку й віддав їй.
Якщо хтось вас образить телефонуйте. Я подбаю, щоб вас захистили.
Натовп поволі розходився, але всі говорили про «чоловіка в костюмі», який поставив на місце хулігана. Історія передавалася з вуст у вуста, і вперше за довгий час люди відчули, що можуть сказати «ні» безправю.
Бабуся пішла додому повільно, але на душі їй було легше. Під пахвою вона несла мішок з подарунками від людей, а в серці безмежну вдячність. Чоловік, хворий, чекав її вдома, і тепер вона могла принести йому не лише хліб і ліки, а й вістку про те, що на світі ще є добро і справедливість.
Того вечора, у їхній скромній хаті на околиці села, бабуся розповіла все чоловікові. Його втомлені очі засяяли:
Бачиш, жінко, Господь не залишає нас. У час випробувань посилає добрих людей.
І вперше за багато місяців у їхньому домі знову зявилася надія.
А хто був той чоловік у костюмі ніхто не знав напевно. Хто казав, що адвокат, хто що підприємець із столиці. Але для всіх на ринку він назавжди залишився «чужинцем, який вчинив по правді».
Так, у звичайний базарний день, життя бідної старезної жінки змінилося. Крім грошей, вона здобула повагу сусідів і знання, що не одна. А її історія, передана далі, надихала інших не мовчати перед злом.
