29 грудня
Сьогодні повернувся додому. Не сказав Насті, що приїду. Не знаю, навіщо так зробив мабуть, хотів зробити сюрприз. Або просто не мав сили слухати її докори знову.
Вийшов з вокзалу у рідному Івано-Франківську, сів на автобус. Настрій був кволий передсвятковий сум і почуття провини. Знаю, що Настя знову скаже: «Ти егоїст, Олежку! Ти ніколи не думаєш про мене!»
Але хіба я не намагався? Хотів привітати її з Новим роком, а вона телефон вимкнула. Три дні дзвонив марно. Ну й я теж образився. До речі, вона навіть моїх батьків не привітала. Ось прийду і скажу їй усе як є. Не лише вона має право скаржитися.
Увійшов у підїзд, піднявся на поверх. Квартира зустріла мене тишею.
Настю? Я вдома! гукнув, але у відповідь ні звука.
Обійшов усі кімнати порожньо. І тут помітив: зникли дитяче ліжечко, комод, візок, що їй батьки подарували. Швидко перевірив шафу половина полиць пусті.
Вона пішла? завмер.
Подзвонив тещі не бере. Тоді додзвонився до Євгена, чоловіка подруги Насті.
Жене, де твоя Олена? Нехай підійде.
Вона в селі у батьків, звязок поганий. А тобі нащо?
Шукаю Настю. Приїхав а квартира пуста, всі дитячі речі зникли.
Оце так Женя засміявся. Ти серйозно? Вона ж ось-ось мала народжувати! Ти її одну залишив на свята?
Вона сама не хотіла їхати! Термін був на 10-11 січня. Встигли б
Олег, ти дурень, різко сказав Женя. Подзвони в пологове. Швидше за все, вона там.
…
Десять днів тому мати мене умовляла:
Чому ти маєш сидіти вдома? Якщо Настя не хоче приїжджай сам. Встигнеш повернутися до пологів. Вся родина збереться: тітка Марія з дядьком, сестра з чоловіком. Забронювали будиночок у Карпатах банкет, музика, свято!
Настя категорично відмовилася:
Олег, в мене може початися будь-коли. Не поїду нікуди.
Але я подумав: що я там робитиму вдвох з нею? Скромний стіл, нудьга Краще з родиною, з веселощами. І поїхав сам.
У Карпатах було гарно. О пів на першу вийшов подзвонити Насті не взяла. «Ну й добре, подумав я. Сама винувата».
Наступного дня мама сказала:
Твоя Настя навіть не подзвонила нам. Зовсім тебе не поважає.
А Настя тієї ночі зовсім не про нас думала. Її батьки, дізнавшись, що вона сама, запросили до себе. О девятій вечора 31 грудня у неї почалися пологи. Швидка, лікарня Вона зустріла Новий рік, народжуючи сина.
…
Я подзвонив у пологове.
Коваленко? Вже виписалась, сказали мені.
Як?! Хіба вже народила?
Так. Першого січня.
Приїхав до тещі з трояндами. Двері відчинив тесть.
Нащо ти прийшов?
Я чоловік Насті.
Настю! гукнув він. Тут твій «чоловік» прийшов!
Нехай іде, донісся голос із кімнати.
Тесть пожав плечима:
Чув? До побачення.
Спробував ще раз. Теща вийшла, вихопила букет і вдарила мене ним по обличчю.
Геть звідси! Мій онук спить!
Пішов додому. Троянди кололися.
Мама сказала:
Не переживай. Повернеться, куди вона дінеться з дитиною? Не дзвони їй, не давай грошей.
Я послухався. А наступного дня мої речі вже стояли на сходовій клітці. Теща виставила мене з квартири.
Тепер я в гуртожитку. Аліменти, суди, самотність.
Женя сміється:
Нічого, Олежку! Зате Новий рік ти відзначив на славу!
Настя з сином живе у батьків. Квартиру здають. Колись вона повернеться але вже без мене.
Якби можна було повернути час Але пізно.
*Коли ставиш свої бажання вище сімї програєш усіх.*
