**Щоденниковий запис**
Сьогодні вранці, після сніданку, як тільки я помила посуд, зателефонувала свекруха Марія. Наш семимісячний Святослав спав у візку на балконі, тому можна було спокійно поговорити.
Софійко, доню, у мене до тебе прохання, почала вона здалеку. Так хочеться побачити онука. Може, я приїду до вас?
Я не відчула нічого підозрілого. Свекруха жила в Івано-Франківську, і ми бачилися рідко. Після народження сина спілкувалися лише по телефону.
Звичайно, Маріє, приїжджайте. Святослава вам обовязково треба побачити він так швидко росте.
А на скільки можна? На тиждень, скажімо?
Так, можна, погодилася я. Диван у вітальні розкладається, вам буде зручно.
Свекруха радісно заметушилася:
Ой, дякую, рідненька! Тоді за пару днів і приїду. Квитки вже купила, про всяк випадок.
Я посміхнулася. Після розмови розповіла чоловікові, Олегові, про візит.
Добре, хай приїжджає, згодився він. Давно маму не бачив.
Через три дні я отримала повідомлення:
Сьогодні приїжджаю, зустрічати не треба, на таксі доїду.
Я підготувала диван, купила більше їжі, навіть взяла торт.
Марія зявилася ввечері з двома великими сумками. Але за її спиною в коридорі стояв чоловік.
Софійко, знайомся, бадьоро сказала свекруха. Це Богдан, мій друг. Йому теж у Дніпро треба було у справах, от і вирішили вже разом приїхати.
Я розгублено подивилася на незнайомця років шістдесяти. Сивий, у старомодному піджаку, з потріпаною валізою.
Добрий вечір, пробурмотіла я.
Дуже приємно, відповів він. Марія багато про вас розповідала.
Я провела їх у вітальню, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
Маріє, а де Богдан житиме? Ви ж не казали, що приїдете не сама.
Та що такого? здивувалася вона. Диван великий, помістимося. Він невибагливий.
Я стояла посеред кімнати, намагаючись переварити ситуацію. Наша орендована двокімнатна квартира була розрахована на трьох. А тепер нас пятеро.
Маріє, але я готувалася лише для вас. У нас і дитина маленька, місця мало.
Свекруха вже розпаковувала речі:
Софійко, не хвилюйся. Ми скромні люди, багато не займемо. Правда, Богдане?
Чоловік кивнув, оглядаючи квартиру:
Гарно тут. Район спокійний, транспорт близько. Для пошуку роботи саме те.
Для пошуку роботи? перепитала я.
Так, я вирішив у Дніпрі оселитися, пояснив він. У нашому селі роботи нема, а тут можна спробувати.
У мене закрутилася голова. Виходить, він не на кілька днів.
А на скільки ви плануєте залишитися?
Ну, як вийде, спокійно відповіла Марія. Богданові треба час знайти роботу.
Я, не показуючи паніки, пішла готувати вечерю. У двері увійшов Олег.
Привіт, як справи? Мама приїхала?
Приїхала. І не одна.
Він зупинився:
Як це?
Із кавалером. Іди знайомся.
Олег увійшов у вітальню, де Марія показувала Богданові наші фото.
Мамо, ти ж не казала, що приїдеш із кимось.
Олеженько, зраділа вона. Ось і познайомитесь. Богдане, це мій син.
Чоловіки потиснули руки. Богдан усміхну
