Мене нудить від тебе з першої весільної ночі! Ти мені огидна! Відчепися! випалив чоловік просто на нашій річниці.
Я довго вибирала ресторан для нашої другої річниці. Хотілося чогось особливого: не просто гарного місця зі смачною їжею, а простору, де кожна дрібниця створювала б атмосферу свята.
Зупинилася на «Лебединому» новому закладі в історичній садибі з вітражними вікнами та старовинними люстрами.
Антон кривився, коли я показувала йому фото інтерєру.
Навіщо така помпа? Можна ж просто посидіти удвох десь. Кому потрібен цей дешевий пафос?
Але я наполігла. Запросила шістдесят гостей, замовила музикантів та ведучого. Після тієї жахливої аварії півроку тому мені хотілося свята. Справжнього, яскравого, такого, щоб запамяталося.
Підготовка зайняла кілька тижнів.
Я ще раз перевірила, чи все готове: декор зали, меню, програма, подарунки для гостей. Хотілося, щоб усе було ідеально.
Може, тому що це перше велике свято після мого повернення з лікарні. А може просто тому, що цю річницю я хотіла зробити незабутньою у всьому. Навіть у дрібницях.
Я підправила складки темно-фіолетової сукні й глянула на годинник. Гості ось-ось мали почати зявлятися. Антон стояв біля вікна, розсіяно дивлячись на вулицю. У відбитті скла я бачила його напружене обличчя.
Про що задумався? спитала я, підійшовши ближче.
Та нічого чоловік знизав плечима. Просто не люблю такі заходи. Стільки метушні! І навіщо? Щоб виставити щастя напоказ?
Я мовчала. За два роки шлюбу навчилася не реагивати на його злісні слова. Тим більше сьогодні! У день, який я готувала місяцями.
***
Першими прийшли мої батьки. Тато, як завжди, виглядав стильно й елегантно. Мама вдягла нову сукню кольору пишної троянди, яка їй дуже пасувала. Вона з порогу кинулася до мене й міцно обняла:
Як же я радий, доню, що ти з нами. Після тої аварії думала, що збожеволію
Мамо, не починай, мяко зупинила я її. Сьогодні тільки хороше. Ми ж домовилися?
Далі підтягнулися колеги з батькової фірми, де ми з Антоном працювали, друзі, родичі. Я зустрічала гостей з усмішкою, але краєм ока спостерігала за чоловіком. Він тримався відсторонено, періодично ковтаючи віскі. Нетипово. Зазвичай він не пив навіть на великих святах.
Людмила Петрівна, наша головна бухгалтерка, підійшла привітатися. Я помітила, як вона злегка поблідніла, коли я повернулася до неї. Напевно, згадала, як відвідувала мене в лікарні. Я лежала вся в трубках, лікарі не давали гарантій
Олесю, ти просто сяєш, промовила жінка з натягнутою усмішкою. Виглядаєш прекрасно! Особливо з огляду на те, що зовсім недавно ти повернулася з того світу!
Дякую! Ви теж чудово виглядаєте.
Щось у її погляді здалося мені дивним. Але я вирішила не загострювати уваги.
Свято почалося.
Лунали тости, грала музика, гості танцювали. З боку все виглядало ідеально. Але я відчувала напруга зростає.
Антон тримався осторонь, час від часу обмінюючись словами з колегами. Часом він кидав дивні погляди в бік Людмили Петрівни, а та навмисно робила вигляд, що не помічає.
Я підійшла до чоловіка й з усмішкою спитала:
Може, потанцюємо? Все-таки наше свято.
Не зараз, відмахнувся він. Трохи крутиться голова.
Ти сьогодні якийсь не такий
Просто втомився. Великі збори не моє, ти ж знаєш.
***
Вечір набирав обертів. Ведучий молодий хлопець у модному костюмі вправно керував настроєм публіки.
Я спостерігала за подіями, намагаючись не видавати внутрішнього хвилювання. Лише я знала, наскільки особливим буде цей вечір. Залишалося трохи почекати.
Антон продовжував триматися окремо, іноді натя
