Останній шанс
Марічка, згорнувшись клубочком, лежала на дивані, притискаючи руки до живота. Усе боліло, нудьгувало, нагадувало про те, що її чекає. Одне й те саме щоразу: різкий біль, потім кров, швидка, лікарня і знову порожнеча всередині. Це був викидень, сумнівів не залишалося. Третій за два роки, а до того замерла вагітність, а ще раніше аборт. Той самий, за який Марічка розплачувалась досі, нездатністю стати матірю.
Вона з трудом дотягнулась до телефону, набрала номер швидкої. За півгодини її вантажили в машину, а вона між тим додзвонилась до чоловіка Тараса, щоб попередити: сьогодні вечері не буде.
Знову? спитав він, але Марічка навіть не відповіла. Сльози котилися по щоках від розпачу, від ненависті до себе. Скільки можна? Чому раз за разом одне й те саме? Адже вона ж знала причину Якби тоді не пішла до того сумнівного лікаря, у них із Тарасом вже б був пятирічний малюк. Але його не було. І, схоже, вже ніколи не буде.
Як же боляче прошепотіла вона. Лікар лише додав крапельниці й байдуже глянув на неї.
Два дні в лікарні тяглися нескінченно. Потім виписка, Тарас із букетом волошок, все, наче за сценарієм.
Ти така бліда, промовив він. Марічка ледве посміхнулась. Радості не було вона не могла подарувати чоловікові дитину, і це було очевидно.
По дорозі додому, тримаючи в руках квіти, вона раптом обернулася до Тараса:
Я більше не хочу пробувати. У мене не вийде.
Не кажи так, відповів він. Все ще може змінитися.
Ти сам у це віриш? Пять років у вітер. Мені майже тридцять, тобі тридцять пять. Годі. Лікарі кажуть шансів нема. Мабуть, пора їх послухати.
Марічко, у нас будуть діти, заперечив він. Памятаєш, що казав професор Коваленко? Шанси є, якщо дотримуватися всього.
А де твій професор? зірвалась вона. Його вже немає. І ті поради теж зникли разом із ним. Все, Тарасе, годі. Я не хочу мучити ні себе, ні тебе.
Що ти хочеш цим сказати? насупився він, не відводячи очей від дороги.
Марічка глибоко вдихнула й відвернулася:
Давай розійдемось. Ти знайдеш жінку, яка народить тобі дитину. У тебе все буде добре. Я не варта тебе, твого терпіння Я пуста.
Сльози підступили до горла. Тарас взяв її руку, притиснув до губ:
Не неси дурниць. Ми справимось. Люди ж живуть без дітей і ми зможемо.
А щастя у їх кількості, всміхнулась крізь сльози Марічка. Годі, Тарасе. Не відбирай у себе батьківського щастя.
Не відбирай у мене сімейного, перебив він.
У цьому він і був закоханий, терплячий, готовий на все, аби вона лишилась поруч. Він домагався її довго, йшов напролом, а коли вона стала його дружиною, вирішив більше для щастя нічого не треба. Хіба що маленький клубочок радості Та доля не поспішала їх ним наділити.
Тарас знав її минуле. Знав, що до нього вона була одружена з чоловіком набагато старшим, якого їй навязав батько-тиран. Знав про той аборт, який усе й зіпсував. Змінити минуле було неможливо. Вони з батьком давно не спілкувались, про молодшу сестру Наталку Марічка теж нічого не знала.
Не здивуюсь, якщо він і її видасть за якогось нахаба заради власної вигоди, думала вона.
Наталці було двадцять два красивій, розумній, схожій на старшу сестру, але більш слухняній. Батько виховував дочок сам колишні дружини не мали до них доступу. Він керував їхнім життям, як і своїм бізнесом: тягав за нитки, приймав рішення за них.
Марічка втекла від нього у двадцять чотири, зустріла Тараса й обірвала всі звязки. Тому коли на порозі їхнього дому зявилась Наталка, старша сестра остовпіла.
Що трапилось? запитала вона, не одразу помітивши округлість живота сестри.
Я втекла, всхлипнула Наталка й кинулась їй на шию. Після лікарні минуло всього тиждень, Марічка трохи заспокоїлась і тут такий сюрприз.
Що він хотів зробити?
Він хотів щоб я позбулась дитини.
Боже, та ти ж вагітна! Марічка оглянула сестру. Від кого?
Не важливо. Від коханого. Він одружений, йому дитина не потрібна. Тато сказав: або аборт, або він сам мене відведе.
Марічка плакала разом із сестрою. Наталка була такою крихкою, беззахисною. Вони не бачились пять років із потворної каченяти вона перетворилась на справжню лелеку. Та залежність від батька все руйнувала. Марічка була впевнена: за кілька днів сестра збереться назад. Цього не можна було допустити.
Тарас спокійно прийняв появу Наталки. Він ніколи не суперечив дружині любив її занадто сильно.
Та минув тиждень і Наталка заговорила про повернення.
Я тебе не відпущу! кричала Марічка. Ти хочеш, щоб він знищи
