Мій зять оголосив, що я більше не побачу свою доньку, якщо не згоджуся продати мамин будинок.
Половину життя я прожила самотньо. Так, колись був шлюб, але чоловік пішов через рік після весілля, коли народилася наша Соломія. На прощання Олексій лишив нам із дівчинкою трикімнатну у Львові. Хоч тут поступив по-людськи. Далі я не шукала пари мала Соломію, а це вища радість. Вирощувала її одна, хоч і знала: без батька дитині важко.
Вона завжди дуже прикипала до хлопців шукала того тепла, що не дісталося від тата. Не кожен витримував таку привязку, і мені знову й знову доводилося латати її зранене серце. Та Господь милостивий одного дня донька зустріла Андрія.
Він здавався гарним хлопцем: добрий, працьовитий, з повагою ставився до нас обох. Я благословила їхній шлюб. Але казка тривала недовго.
Тим часом я доглядала за матірю. Вона ще трималася, хоч літа вже давалися взнаки. Коли їй стало зовсім важко, забрала бабусю до себе. Але Андрію це не сподобалось.
Чому? Невже стара жінка в кутку так заважала? Він же навіть ложки за нею не мив. Та й мама моя тиха, нікого не турбувала. Проте зятя це дратувало.
А потім і Соломія почала уникати мене. Раніше вечеряли разом, тепер вони запиралися у кімнаті. Пробувала говорити у відповідь мовчанка.
Про онуків мови не йшло. Казали: «Поки не час». Я не наполягала їхня справа. Та Андрій все частіше поводився, наче він тут господар, хоч нічого для дому не робив. Грош
