**Щоденник Єгора Коваленка**
Не своя вона їм, цим пятьом Та хто розбере
У мене не стало дружини. Не пережила останніх пологів.
Нічого не вдієш залишилося пятеро дітей. Старший, Миколка, девятирічний. Іванко семи. Близнюки Тарасик і Данилко по чотири. А найменшій, Марійці, лише три місяці
Не до смутку, коли діти їсти просять. А вночі, коли всі сплять, сиджу на призьбі, палю цигарку
Спершу сам крутився. Сестра дружини інколи приїжджала, підтримувала. Більше рідні не допомагали. Пропонувала забрати Тарасика з Данилком мовляв, легше буде. Потім з опіки приходили.
Казали віддай усіх до дитбудинку. Та я ж їх не віддам! Як це своїх дітей у чужих руках залишити? Важко та що поробиш? Виростуть поступово.
Старшим інколи уроки перевіряв. З Марійкою найбільше клопоту. Та вже й Микола з Іванком допомагали.
Ще медсестра патронажна, Ганна Степанівна, часто заходила. Якось обіцяла няньку знайти. Мовляв, дівчина трудяща, у лікарні працює. Своїх дітей немає, але з великої родини знає, як з малечею поводитись. Так у хаті зявилася Галина.
Невисока, міцна, з довгою косою. Мовчазна. Але в хаті все змінилося. Світліша стало вимила, вигладила. Одяг латала, їжу готувала. За Марійкою доглядала, у школі вчителі відразу помітили діти чисті, охайні.
Якось Марійка захворіла, температура піднялася. Лікар сказав догляд важливий. Так Галина ночами не спала, виходила дитину. І незаметно залишилась у нас
Молодші вже «мамою» її кликали. А вона їх і пригорне, і по головці погладить. Старші спершу дивувались, потім просто «Галю» стали звати. Щоб памятати своя мама була
Рідні Галини бурчали:
Навіщо тобі чужа покидьківня? Хлопців у селі мало?
Хлопці є, відповідала, та Єгора шкода І діти звикли
Так і жили. Пятнадцять років проминули. Діти росли. Бували й сварки я за ремінь хапався, а Галина зупиняла: «Спочатку розберися!»
Микола одружився, онука чекали. Іванко став інженером. Тарасик із Данилком у технікум вступили. Марійка гордість Галинина, на всіх святах співає.
Але літом Галина захворіла. До лікарня а там новина: вагітність. Соромилась, плакала.
Як дітям сказати? шепотіла.
Я скликав усіх:
Дітки, буде у вас ще брат чи сестра.
Микола реготав:
Мамо, молодець! Разом із моєю дружиною і народжите!
Тарасик кричав: «Хлопчика!» Данилко: «Ні, дівчинку!» Марійка вже сукні уявляла
А Галина все червоніла.
Пройшли місяці. Микола з дружиною сина народили. Іванко до інституту поїхав. Тарасик із Данилком у технікумі. Марійка у школі.
А одного вечора Галина скрикнула:
Єгоре, почалося
Марійка вибігла за допомогою. Прийшов хлопець, що її часто проводжав Толік. Ввесь автобус організував.
В пологовому я всю ніч палив. Вранці няня вийшла:
Семеро у тебе тепер, тату! Двійня!
На виписку зібрались усі. Ганна Степанівна піднесла два згортки синій і рожевий. Я взяв одного, Микола другого. Марійка зазирнула:
Ой, яка гарненька!
Їхали додому радгоспним автобусом. Галина тримала немовля і всміхалась:
Як назвемо?
Усі загал
