Самотня прибиральниця знайшла телефон у сквері. Увімкнувши його, довго не могла прийти до тями.
Ганна Іванівна вирушила на роботу раніше за звичай. У вихідні молодики завжди залишають купу сміття, тому вона прийшла о четвертій ранку, щоб усе встигнути. Двірником вона працювала вже багато років. Колись її життя було зовсім іншим.
Взявши мітлу в руки, Ганна згадала свого улюбленого сина, якого народила сама у 35. Їй не щастило з чоловіками, тому вона віддала всю любов дитині. Вона божеволіла від свого Ромасика. Хлопець був розумним, гарним. Однак її турбувало, що йому дуже не подобалось жити в їхньому районі.
Мамо, коли виросту, стану крутим хлопцем! казав він.
Авжеж, синку, як же інакше? підтримувала його мати.
Як тільки йому виповнилося 16, він зібрав речі й переїхав до гуртожитка біля коледжу. Ганна Іванівна сумувала, але він обіцяв навідуватись.
Спершу Ромасик дійсно приїжджав часто. Але потім у нього зявилася дівчина, і про дім він згадував рідше. А потім він повернувся назавжди, сказавши, що смертельно хворий. Ганна не могла зрозуміти, чому їх так покарали.
Вона зібрала всі сили. Лікар порадив лікування в іншій лікарні, але це коштувало багато грошей.
Не роздумуючи, розбита горем мати продала квартиру. Однієї ночі їй подзвонили.
Вашого сина більше немає повідомив лікар.
Ганна Іванівна не хотіла жити. Без сина все втратило сенс.
Одного ранку, як завжди, вона пішла прибирати двір.
Доброго ранку! привітався Василь Петрович, вигулюючи свого пса.
Доброго! Ви сьогодні так рано? здивувалась Ганна.
Та вдома нудно. Вигуляю собаку, заодно з вами побалакаю, усміхнувся він.
Василь Петрович був самотнім холостяком. Ганні трохи було ніяково від його уваги.
Ну гаразд, ми підемо, не будемо заважати, сказав він і пішов далі з псом.
Ганна взялася за роботу, але раптом помітила щось на лавці. Це був телефон. Нікого навколо. Вона увімкнула його на екрані зявились фото. Хтось робив знімки й забув. Придивившись, Ганна раптом заридала.
Синочку! Мій Ромасик! схлипувала вона.
Несподівано телефон задзвонив. Вона взяла себе в руки й відповіла.
Ало! Це мій телефон, можна його забрати? почувся жіночий голос.
Так, звичайно. Я знайшла його у сквері. Приїжджайте за цією адресою, сказала Ганна.
Дівчина приїхала. Коли двері відчинились, Ганна побачила за нею хлопця.
Скажіть, а звідки у вас фото мого сина? запитала вона.
Андрійка? здивувалась дівчина.
Хлопець зайшов усередину.
Ромасик! скрикнула Ганна Іванівна й знепритомніла.
Що з нею? схвилювався хлопець.
Мабуть, сплутала тебе з кимось. Треба викликати швидку, відповіла дівчина.
Через 15 хвилин Ганну привели до тями. Коли лікарі пішли, вона нарешті дізналась, звідки вз
