Повернулася додому ні чоловіка, ні його речей.
“Ну що ти так на мене дивишся?” усміхнулася Зоряна. “Стась просто вирішив довести мені, що він справжній чоловік. Ось і все.”
“Що ви кажете?”
“Чисту правду, донечко,” простягнула колишня дружина Стася.
“Я нічого не розумію” збентежилася Ярина.
“А! Ось і Стась він тобі зараз усе пояснить,” кивнула Зоряна кудись убік.
Мати виховувала Ярину, як найніжнішу квітку.
Сама Олена Миколаївна була жінкою суворою, керувала невеликою лісопильнею твердою рукою.
Але з єдиною донькою перетворювалася на іншу людину навіть голос її ставав тихим, ніжним, а очі сяяли теплом.
Так і виросла Ярина доброю, легкою на довіря, наче з казки.
Вона й горя не знала ходила до звичайної школи та музичної, де з задоволенням вчилася грати на фортепіано.
Великої піаністки з неї не вийшло, зате вона стала чудовою вчителькою.
Залишалося лише вийти заміж, і нарешті зявився жених симпатичний Артем.
Він так гарно за нею доглядав, витрачаючи свою невелику водійську зарплатню.
Такі слова їй говорив, так ніжно дивився у вічі
Та матері він чомусь не сподобався.
“Ледар і нероба!” винесла свій вирок Олена Миколаївна.
“Мамо, але я його кохаю,” блакитні очі Ярини наповнилися сльозами.
“Добре-добре,” одразу змякшала мати. “Але житимете зі мною!”
У їхній просториній трикімнатній квартирі місця вистачало всім, а новий чоловік і не заперечував проти життя з тещею, яка більшість часу пропадала на роботі.
У нього самого за душею нічого не було.
Турботливий і ніжний Артем невдовзі після весілля почав показувати свою справжню сутність: пив, десь пропадав, почав підвищувати голос на дружину.
При тещі ще намагався тримати себе в руках, але й то не завжди.
Ярина категорично не хотіла бачити недоліків чоловіка.
Рівно через девять місяців після весілля вона народила сина Данилку й раділа, що в них тепер справжня родина.
Синок виріс слабким, потребував уваги, і Артем став роздратованим ще більше.
Вона терпіла і вірила в краще.
Терпець урвався, коли раптом померла мати, встигнувши лише рік порадіти онукові.
Похоронами займався давній друг Олени Миколаївни, Борис Степанович.
Артем у ці дні взагалі не зявлявся вдома, а коли прийшов, у передпокої його чекали валізи з речами.
Він погрожував судом, розподілом майна.
Ярина навіть не реагувала.
Дякувати Борису Степановичу він буквально виставив колишнього зятя за двері.
Як досвідчений юрист, він не допустив розподілу майна.
Більше вони з сином Артема не бачили.
Звичайно, Ярина не могла керувати лісопильнею цим зайнялися призначені люди під наглядом того ж Бориса Степановича.
Тож родина, яка різко зменшилася, ні в чому не потребувала.
Пережити втрату матері та розлучення було важко ні подруг, ні родичів у неї не було.
Зате був син, який потребував її турботи, на ньому вона й зосередилася.
Про інших чоловіків (Борис Степанович не в рахунок) вона й думати не хотіла.
Того дня вони з пятирічним Данилком вийшли з дитячої поліклініки, намагаючись сховатися від дощу під великою парасолькою.
Чекати на кращу погоду не ма
