Валерія втратила роботу через те, що рятувала старого чоловіка, який знепритомнів на переповненій вулиці Києва! Але коли вона потім увійшла в офіс, ледь не впала в обморік від того, що побачила
Валерія розстебнула гаманець, перерахувала зімяті купюри й важко зітхнула. Гроші небезпечно закінчувалися, а знайти гарну роботу в Києві виявилося набагато складніше, ніж вона очікувала. Вона миттєво перебрала в голові список продуктів, намагаючись заспокоїти тривожне серце. У морозилці лежала пачка курячих стегенців і кілька заморожених котлет. У шафі рис, макарони й пачка чаю. На зараз їй треба було лише купити пакет молока та батон у крамниці на розі.
«Мамо, ти куди йдеш?» Маленька Софійка вибігла з кімнати, великі карі очі дивилися на матір із занепокоєнням.
«Не хвилюйся, донечко» Валерія примусила себе посміхнутися, щоб сховати тривогу. «Мама йде на співбесіду. Але знаєш що? Тітка Настя з сином Данилком скоро прийдуть до тебе в гості».
«Данилко прийде?» Обличчя дівчинки засяяло, вона захлопала в долоні. «А вони візьмуть Кексика?»
Кексик це Настин смугастий кіт, пухнастий улюбленець, якого обожнювала Софійка. Настя, їхня сусідка, запропонувала посидіти з дівчинкою, поки Валерія буде на співбесіді у компанії з постачання продуктів. Дорога до офісу в центрі Києва була довшою, ніж сама розмова з роботодавцем потрібно було їхати автобусами й метро.
Минуло вже понад два місяці, як Валерія з Софійкою переїхали до столиці. Вона докоряла собі за це імпульсивне рішення: зірватися з місця з малою дитиною, витратити майже всі заощадження на оренду й їжу, сподіваючись швидко знайти роботу. Але київський ринок праці був жорстоким. Попри два вищі освіти та залізну наполегливість, знайти стабільну посаду було мрією. У її рідному маленькому місті Житомирі на неї покладалися мати Людмила та молодша сестра Оксана вони звикли, що Валерія була їхньою опорою.
«Кексик залишиться вдома, кохана» мяко сказала Валерія. «Він не любить подорожі. Але скоро ми завітаємо до тітки Насті, і ти зможеш його обіймати скільки заманеться».
«Я теж хочу кота!» надулася Софійка, схрестивши руки.
Валерія похитала головою, ледве стримуючи сміх. Дочка завжди так реВалерія обійняла доньку, пообіцявши, що одного дня вони знайдуть свій власний дім і заведуть справжнього котика, але зараз їй треба було бігти співбесіда чекала, і цей шанс міг змінити все.
