Думала, що у чоловіка просто поганий настрій, поки не знайшла у його столі документи на розлучення.
“Де моя синя сорочка? Та, у смужку!” Андрій стояв посеред спальні в одних штанах, роздратовано перебираючи речі у шафі.
“У пранні”, відповіла Оксана з ванної, накручуючи папільйоти. “Візьми голубу, вона теж гарна”.
“Мені не голуба потрібна, а синя! Скільки можна повторювати треба прати вчасно!”
“Андрію, ти ж її позавчора носив. Я вчра лише постирала”.
“І що? Знала б, що мені на нараду треба, висушила б!”
Оксана вийшла з ванної, подивилася на чоловіка. Останнім часом він зривався з будь-якого приводу. То борщ не так посолений, то пил на телевізорі, то сорочка не та.
“Хочеш, випрасу білу? Вона тобі дуже личить”.
“Не треба нічого прасувати! Сам розберусь!”
Андрій витягнув із шафи першу-ліпшу сорочку, натягнув, застібаючи ґудзики. Руки тремтіли від злості.
“Андрію, що з тобою? Ти вже тиждень сам не свій”.
“Нічого. Просто втомився. На роботі аврал”.
“Може, до лікаря сходиш? Тиск перевіриш?”
“Оксано, відчепись! Не треба з мене хворого робити!”
Він схопив піджак, портфель і вискочив із квартири, грюкнувши дверима. Оксана залишилася стояти посеред кімнати. У грудях неприємно закололо. Раніше Андрій ніколи не підвищував голосу. За двадцять років шлюбу можна на пальцях перерахувати їхні сварки. А тепер кожен ранок починається з претензій.
На кухні прохолоджувалася вечеря. Вареники з вишнями, сало, кава усе, як він любить. Але останніми днями Андрій йшов, не поснідавши. Казав, що не голодний.
Оксана сіла за стіл, налила собі чаю. Треба поговорити з ним ввечері. Спокійно, без докорів. Може, справді на роботі проблеми? Чи зі здоровям щось?
Телефон задзвонив. Подруга Іра.
“Привіт! Ти йдеш сьогодні на танці?”
“Не знаю, Іро. Настрою нема”.
“Що трапилося?”
“Та Андрій якийсь дивний. Весь час злий, до всього причіплюється”.
“Може, криза середнього віку? У мого таке було. Купив мопед, заспокоївся”.
“Не думаю. Андрій не з таких. Він консерватор, змін не любить”.
“Тоді точно робота. Не забий собі голову. Пройде”.
Оксана попрощалася, поклала трубку. Іра права немає сенсу себе накручувати. Хіба мало чого буває. Усі сімї через це проходять.
Вона прибралася в квартирі, приготувала обід. Борщ Андріїв улюблений. Може, смачна їжа покращить йому настрій.
У крамниці зустріла сусідку Ганну Степанівну.
“Оксано! Як справи? Андрія давно не бачила”.
“Багато працює. Вранці рано йде, увечері пізно повертається”.
“Молодець, трудівник. Не то що мій ледар диван продавив зовсім”.
Оксана посміхнулася, але на душі було тривожно. Андрій справді став затримуватися. Раніше завжди дзвонив, попереджав. А тепер просто приходить пізно, мовчки вечеряє і лягає спати.
Вдома вона вирішила прибратися в кабінеті чоловіка. Давно збиралася, але Андрій не любив, коли чіпають його речі. Сьогодні його точно не буде до вечора можна спокійно прибрати.
Кабінет був невеликий, але затишний. Книжкові полиці, письмовий стіл, крісло. На стіні їхнє весільне фото. Молоді, щасливі, дивляться одне на одного закоханими очима.
Оксана витерла пил із полиць, підмела підлогу. Стіл чіпати не стала там робочі папери Андрія, раптом щось переплутає. Але верхня шухляда була привідкрита, звідти стирчав край якоїсь папки.
Вона хотіла просто засунути шухляду, але папка заважала. Довелося її витягнути, щоб покласти рівніше.
На папці було написано “Особисте”. Оксана завмерла. Особисте? Які в Андрія можуть бути від неї секрети?
Цікавість взяла гору. Вона відкрила папку.
Зверху лежала візитка. “Ковальчук Микола Петрович, адвокат із сімейних справ”. Далі роздруківка з якогось сайту. “Як правильно оформити розлучення”. Потім заява до РАГСу. Заповнена. З підписом Андрія.
Оксана сіла у крісло. В очах потемніло. Розлучення? Андрій хоче розлучитися?
Вона перебирала папери тремтячими руками. Список майна. Поділ квартири. Банківські рахунки. Усе розписано, усе продумано.
В самому низу лежав аркуш із рукописними нотатками. Андріїв почерк. “Сказати після Нового року. Квартира навпіл. Авто мені. Дача їй”.
Оксана дивилася на аркуш. Після Нового року. Через два тижні. Він усе спланував. А вона борщ варить, сорочки прасує.
Двері грюкнули. Андрій прийшов. Раніше звичного.
“Оксано! Ти вдома?”
Вона швидко склала папери в папку, засунула у шухляду. Вийшла з каб
