Олена приходила до неї раз на два дні. Залишала їй їжу та воду біля ліжка і йшла геть.
У мене є сусідка, яку звати Олена. Її мати багато років живе сама. Колись вона вміла дуже добре готувати. З великою радістю варила й пекла для всієї родини, завжди частувала сусідів.
Але Олені було соромно за свою матір, бо та була простою сільською жінкою, яка все життя працювала на землі. Після смерті чоловіка мати залишилася сама. Олена дуже рідко навідувалася до неї. А її мати почала часто забувати різні речі, навіть іноді говорила якісь дурниці.
Одного разу Олена прийшла до матері, і в хаті смерділо паленою. Виявилося, що та забула вимкнути піч.
Що ти, Боже, робиш? Навіть підігріти собі їжу не можеш? Залишиш мене без хати! почала кричати Олена.
Доню, вибач! Перший раз таке трапилося! мати почала виправдовуватися.
З часом її здоровя погіршувалося. Вона ледве пересувалася навіть по хаті.
Одного дня вона подзвонила Олені:
Оленко, мені погано! Піднявся тиск! Можеш зайти?
Я тобі що, лікар? Викликай швидку! відповіла Олена і кинула трубку.
Потім мати взагалі перестала виходити з хати, і Олені доводилося їздити до неї раз на тиждень. Вона купувала найдешевші продукти, трохи прибирала в хаті та виносила сміття. І при цьому завжди дуже злилася:
Не розумію, як так можна! Живеш одна, а скрізь такий безлад! Тобі не соромно?
Зазвичай Олена грубо хлопала дверима і йшла. Зрештою мати перестала навіть вставати з ліжка. Олена приходила до неї раз на два дні. Залишала їжу і воду біля ліжка і йшла. Одного разу прийшла а мати вже не дихала. Після похорону Олена почала часто приходити на могилу.
Постійно повторювала:
Як же я сумую за своєю рідною, найдорожчою мамочкою! Вона була для мене найдорожчою людинкою на світі!
Та чи справді вона памятає лише добре? Чи забула, як знехтувала матірю, як не хотіла їй допомогти, як не доглядала за нею? Як таке можливо?
