Знаєш, Юрку, вона тобі сестра, а я дружина. Я вже не можу дивитися, як ти забираєш від наших дітей і везеш усе Катрі.
Юрко розумів, що дружина має рацію, але його серце не могло інакше. Коли сестрі була потрібна підтримка, він завжди був першим. Так було ще з малих літ.
Юрчику, подай мені цвяшок! гукала семирічна Катруся, стоячи на табуретці біля старого сараю.
Навіщо він тобі? насторожено питав девятирічний брат.
Буду нову будку для котика.
Знову?! Минулого разу він у ній навіть не спав, а ти цілий тиждень надувалася.
Цього разу буде інакше! Я її мякою тканиною обшию.
Так вони й росли ніби дві паростки з одного кореня. Мати працювала на фабриці, батька не стало рано. Юрко, хоч і малий, став опорою в домі. Навчився лагодити велосипеди, міняти змішувачі, готувати вечерю.
Юрчику, а я колись стану відомою співачкою?
Ти вже співачка. Коли вчора впала, заревіла, а потім усміхнулася й почала їсти варення це був цілий концерт.
Роки минали. Юрко вивчився на слюсаря, переїхав до Києва, одружився з Ганною.
Катруся вступила до педагогічного коледжу, жила в гуртожитку, але щоразу, як могла, їздила до брата.
Ганна лише зітхала:
Юрку, твоя сестра вже доросла. Може, їй пора самостійно справлятися?
Вона ж не валіза, щоб віддати й забути, відповідав він тихо. Вона моя кров.
Після навчання Катруся поїхала в село за розподілом. Мала одну кімнату в холодному гуртожитку, стару піч і мізерну зарплату. Юрко приїжджав на всі свята:
Я ж казав купи обігрівач.
Не вистачає, треба ще книжки для дітей купити.
Я тобі привіз. І ще зимову куртку.
А Ганна не буде сваритися?
Буде. Але ти замерзати не будеш.
Одного разу вона подзвонила в сльозах:
Брате Я вагітна.
Ну, вітаю Чого ж плачеш?
Він пішов. Сказав, що «не готовий».
Йому й гірше. Тримайся. Я приїду.
Та ні, не треба Я якось сама
Сестро, це навіть не обговорюється.
Він приїхав наступного дня. Привіз їжу, гроші, ковдру й дитячі речі.
Ганна дуже сердиться, сказав, сидячи за столом.
Я не хочу, щоб через мене були свари
Послухай. Моя дружина хороша жінка, але не вона мене виховувала.
Зрештою, Юрко був поруч у найважливіший день. Тримав племінника на руках, мов найдорожчий скарб.
Як назвеш?
Іванко.
Гарне імя. Він виросте і буде тебе берегти, як я.
Після народження сина допомагав постійно: то гроші на молочну суміш, то ремонт у кімнаті, то новий візочок. Ганна ж мовчки віддалялася.
Одного вечора вона промовила:
Юрку, я не проти, щоб ти підтримував Катрю. Але коли щоразу береш із нашого бюджету це вже не допомога. Це шкода для нас.
Я розумію. Але не можу інакше.
А я не можу жити з відчуттям, що твоя сестра завжди перша, а ми другі.
Юрко мовчав. Він любив обох і сестру, і дружину.
З часом Катруся стала на ноги. Відкрила дитячий гурток, її поважали в селі. Син ріс добрим і слухняним.
Юрко приїжджав рідше, але завжди привозив подарунки:
Іванку, ось тобі новий пазл!
А мама казала, що ви вже не молоді, вам самим важко, а тут ще й ми
Та я ще не такий старий, як твоя мама думає.
Коли Юркові виповнилося пятдесят, він тяжко захворів. Тоді Катруся приїхала до Києва з варенням, домашніми котлетами й сином.
Ганно, можу прибрати? У Юрка завжди безлад на столі, усміхнулася вона.
Прибирай. І котлети розігрій. Без тебе він нічого не їсть.
Це неправда! буркнув Юрко з дивану.
Авжеж, неправда. Просто за тиждень схуд на кілограм
Вони сміялися, немов у дитинстві. І тоді Ганна вперше подивилася на Катрю не з ревнощами, а з розумінням.
Знаєш, сказала вона тихо, коли сестра пішла на кухню, ти мав рацію. Вона хороша. Я просто думала, що ти обираєш між нею й нами.
Я ніколи не обирав. У моєму серці вистачає місця для вас обох.
Через рік у Ганни та Юрка народилася онука.
Іванко вступив до університету. Катруся лишалася вчителькою в селі, щонеділі дзвонила братові.
Як справи?
Та нічого. Ганна вишиває, я телевізор дивлюсь. А в тебе?
Іванко на канікулах, ходимо по гриби.
Добре, що виріс добрим.
Бо мав у кого вчитися.
Уже в старості, сидячи на лавці під вишнею, Катруся сказала:
Знаєш, Юрку, гадаю, Бог спеціально дав мені саме тебе за брата. Бо без тебе я б не впоралася.
А я без тебе був би іншою людиною. Ти завжди була поруч з самого дитинства і до цього дня. Це називається не «допомагати». Це називається бути родиною.
Жит
