Катерина вийшла на ідеально підстрижений газон, ніби на сцену. Кожен її рук був виміряний, холодний. Вона знала: це не просто повернення. Це її помста.
Дядько Лаврентій дивився на неї так, ніби хотів спалити поглядом. Палицю він стискав так, що пальці побіліли. У його очах було все злість, презирство, і той хижий блиск, яким він десятиліттями тримав у страху всіх навколо.
Купити? насмішкувато спитав він. Дівчинко, ці будинки моєї родини. Мого роду. Поки я живий, вони залишаться тут.
Катерина підійшла ближче.
Саме тому, тихо сказала вона. Бо жити тобі залишилося недовго.
Старий губи задріжали. Він хотів сміятися, але замість цього закашлявся. Роки, горілка, тягар влади зробили свою справу.
За парканами зявилися обличчя сусідів. Усі бачили цю сцену, ніхто не наважувався втрутитися, але цікавість виявилася сильнішою за страх.
Ти збожеволіла, Катю, прошипів дядько. Ніхто тобі нічого не продасть.
Катерина дістала з сумки папку.
Ось договори. Я вже купила половину вулиці. Тітка Віра мала борги, її син потонув у кредитах. Дядько Степан збанкрутував. Усі вони звернулися до мене.
Лаврентій очі спалахнули.
Брехня!
Вона розгорнула папку, показала копії.
Це лише початок. Але в тебе, дядьку Лаврентію, є таємниці, які коштують набагато більше, ніж ці стіни.
Старий похитнувся.
Які таємниці?
Усмішка Катерини була крижаною.
Ти думаєш, я нічого не знаю? Але я знаю, як ти «позбувся» дружини свого часу. Знаю, що моя мати одного ранку просто зникла, а ти сказав, що це був серцевий напад. Ніколи не було розтину. Ніколи не було питань. Ти заплатив лікарям, міліції.
Серед сусідів пройшов шепіт. За вікнами метушилися перелякані очі.
Брехня! заревів Лаврентій. Усі знають, що вона була хвора
Хвора? різко перебила Катерина. Чи просто заважала тобі зі своїм статком?
Старий захитався, але швидко повернув голос.
У тебе немає доказів.
Катерина підняла руку.
А це що?
Вона дістала тонкий, потертий зошит. Обличчя дядька стало попелястим.
Це
Так. Щоденник моєї матері. Я знайшла його в скрині у родички. Там усе. Її страхи, скарги. Вона писала, як ти підмішував їй ліки в чай, щоб вона виглядала слабкою. Як ти підробив її заповіт.
Очі Лаврентія розширилися. Палиця вислизла з рук, він ледь не впав.
Брехня усе брехня
Катерина знизала плечима.
Можливо. Але знаєш, що люблять журналісти? Такі історії. Особливо коли вони підтверджені паперами.
На вулиці запала тиша. Лише вітер шелестів гілками.
Лаврентій підняв руку, ніби хотів ударити, але вона затремтіла. Палиця впала, а сам він повільно сповз на лавку біля ганку. Його обличчя спотворилося, замість величі безсилля. Володар вулиці вперше виглядав слабким.
Це моя вулиця захрипів він, задихаючись.
Більше ні, тихо відповіла Катерина.
Вона різко повернулася й пішла до машини.
І тоді сталося несподіване. З сусідніх будинків вийшли люди. Тітка Віра, бліда, з розкуйовдженим волоссям, стискаючи папір.
Вона права! вигукнула вона. Я продала їй усе ми більше не могли платити кредити
За нею вийшов дядько Степан, опустивши очі.
Мій бізнес закрився, пробурмотів він. Я теж підписав.
Голос натовпу зростав. Хтось плакав, хтось лаявся. Вулиця, яка колись була такою чистою, тепер розпадалася під вагою брехні.
Катерина завела двигун. У дзеркалі ще раз побачила картину: Лаврентій сидів нерухомо, як зруйнований ідол, навколо метушилися родичі, намагаючись врятувати те, що залишилося.
У грудях стиснувся біль багатьох років, але вперше він не мучив її. Вона більше не була його рабинею.
Руки спокійно лежали на кермі. Вона знала: не дарма повернулася.
Тридцять два роки тому її викинули звідси, як сміття.
Сьогодні вона стала новою господинею цієї вулиці.
Фінал: Вулиця, яка колись належала клану Лаврентія, тепер була в руках Катерини. Її помста не була криком чи силою лише папери, холодний розум і час, який усе ставить на свої місця.
