Щоб не чути більше твого дзвінка! Навіщо марнувати час на те, що тобі непотрібне? Давно вже я зрозуміла, що ні ти, ні твої діти не цікавитесь, чи жива ще ваша бабуся та чи все в неї гаразд!
Закінчення університету збіглося з двома важливими подіями моїм весіллям і першою роботою. Почала працювати керівницею у добрій фірмі. За кілька років пішла у декрет і народила гарненьку донечку Олену. Олена виросла розумною дівчиною, тож ми з чоловіком не шкодували коштів на її навчання у престижному університеті, а після закінчення він влаштував її на гарну посаду.
Рік потому вона познайомила нас із своїм нареченим, а згодом одружилась і народила діточок двійнят.
Мої онуки вже мали вісім років, коли помер їхній дід, мій чоловік. Це була велика втрата для всіх нас. Моя донька розуміла, що мені було важко, тож дзвонила щодня після роботи, розповідала мені новини, а я ділилася тим, як минало моє життя.
Але згодом вона стала зайнятішою. Коли я телефонувала, вона шукала причини, чому не може зараз говорити. З часом дзвінки стали рідшими раз на кілька днів, і то так, ніби для вигляду: вона завжди або прибирала, або кудись поспішала. Одного разу мені стало болісно, і коли вона зателефонувала, я буркнула:
Якщо тобі немає часу для власної матері, то й не дзвонь. Навіщо телефонувати, якщо ти займаєшся чимось іншим?
Проте донька якось вийшла з цієї розмови, а я потім вибачилася за свої слова. Після цього вона почала дзвонити трохи частіше, але потім знову повернулася до одного дзвінка в тиждень.
Її ставлення мене вразило. Дійшло до того, що я й їсти не хотіла, і спати не могла.
Все вирішилось, коли вона цілий тиждень не телефонувала і не відповідала на мої дзвінки. Тому коли вона таки подзвонила, я вигукнула:
Не дзвонь більше! Навіщо витрачати час на те, що тобі непотрібне? Давно вже я зрозуміла, що ні ти, ні мої онуки не цікавитесь, чи ще жива ваша бабуся! Вам потрібні тільки мої борщі та подарунки на свята!
Донька розлютилася й сказала, що більше не буде дзвонити, якщо я така егоїстка. Її слова змусили мене відчути нудоту, серце закалатало, а потім перед очима стало темно і я прокинулася в лікарні.
Медсестра вислухала мою історію, але, почувши кінець, похитала головою й промовила:
Ви, старші, часто забуваєте, що нам, молодим, треба працювати, виховувати дітей, справлятися з домом, і дуже важко знайти в цьому графіку місце для довгих розмов. Тому варто цінувати навіть ті моменти, коли вам дзвонять по дорозі в магазин. Ось моя порада: знайдіть справу, яка вас захопить, і тоді ви й не помітите, як дні минатимуть до наступного дзвінка від доньки чи онуків.
І справді коли займаєшся улюбленою справою, то й не думаєш про те, чи хтось про тебе памятає.
