За вікном раннє літо довгий день, зелене листя лягає на шибки, ніби спеціально захищаючи кімнату від зайвого світла. Вікна в квартирі розчинені навстіж: у тиші чути пташиний спів та рідкісні дитячі голоси з подвіря. У цій хаті, де кожна річ давно знайшла своє місце, живуть двоє сорокапятирічна Оксана та її син, сімнадцятирічний Дмитро. Цього червня все здається трохи інакше: у повітрі не стільки свіжість, скільки напруга, яка не розвіюється навіть від сквозняку.
Ранок, коли прийшли результати ЗНО, Оксана запамятає надовго. Дмитро сидів за кухонним столом, втупившись у телефон, плечі його були зведені. Він мовчав, а вона стояла біля плити, не знаючи, що сказати. Мамо, не вийшло, нарешті проговорив він. Голос був рівний, але в ньому чулася втома. За цей рік втома стала звичною для обох. Після школи Дмитро майже не виходив гуляти: готувався до іспитів сам, ходив на безкоштовні заняття у ліцеї. Вона намагалася не тиснути: приносила чай із мятою, іноді сідала поруч просто помовчати. Тепер усе почалося знову.
Для Оксани ця новина як ковток холодної води. Вона знала: перескладання можливе лише через школу, доведеться знову проходити всі формальності. Грошей на платні курси немає. Батько Дмитра давно живе окремо і не бере участі у вихованні. Ввечері вони з сином мовчки вечеряли кожен думав про своє. Вона прокручувала в голові варіанти: де знайти недорогих репетиторів, як переконати Дмитра спробувати ще раз, чи вистачить у неї сил підтримувати його й себе.
Дмитро тих днів був наче на автопілоті. У кімнаті стопка зошитів біля ноутбука. Він знову перегортав тести з математики та української ті самі завдання, що розвязував навесні. Іноді дивився у вікно так довго, що здавалося от-от піде. На запитання відповідав однослівно. Вона бачила: йому боляче повертатися до того самого матеріалу. Але вибору немає. До університету без ЗНО не вступиш. Отже, треба готуватися знову.
Ввечері наступного дня вони разом обговорювали план. Оксана відкрила ноутбук і запропонувала пошукати репетиторів.
Може, спробуємо когось нового? обережно запитала вона.
Я сам впораюся, буркнув Дмитро.
Вона зітхнула. Зна
