**Щоденниковий запис**
Син хотів відвезти матір до будинку для літніх. Перед виходом він заглянув у скриньку.
Після смерті чоловіка Ольга продала свій будинок у селі, вклала гроші в квартиру для сина та його родини й переїхала до них. Поки мала сили, доглядала за домом і онуками.
Син та невістка працювали, а Ольга відводила онуків у дитячий садок, потім у школу та на гуртки. Готувала, прибирала. Клопоти не тяжіли над нею. Навпаки робили її щасливою. Адже родина потребувала її. Але минули роки. Онуки виросли й «вилетіли з гнізда», а здоровя старої погіршилося. Вона намагалася мити посуд, але тарілки висковзувалися з її слабких рук і розбивалися.
Налила собі юшки, але не змогла поставити на стіл пролила. Вночі прокидалася попити води її шепіт будив невістку. Ніхто не хотів із нею розмовляти. Хто ж захоче спілкуватися зі старою? Невістка постійно лаяла її й називала тягарем. Та що ж вона винна? Старість не радість. Ользі нічого не лишалося, крім як терпіти.
Син вирішив віддати матір у будинок для літніх.
«Хоч там у неї буде з ким поговорити», заспокоїв він совість. Вранці, сідаючи в авто, Ольга згадала про свою скриньку.
Сину, принеси мою скриньку. Я забула, несміливо попросила вона.
Яку скриньку? запитав Андрій.
З моїми скарбами, відповіла Ольга й пояснила, як вона виглядає. Андрій приніс. Стара притиснула її до грудей із задоволеним виразом.
Мамо, що там усередині?
Вона показала вміст.
Там були пасмо її волосся та молочний зуб. Чоловік відійшов від авто й сів на бордюр. Сидів там довго, згадуючи дитинство, як мати завжди була поруч піклувалася, захищала. Ніколи не залишала його без допомоги.
Сину, їдемо? мати вийшла з авто й підійшла до нього.
Нікуди не їдемо, мамо. Ти залишаєшся вдома.
**Урок:** Матір неможливо замінити. Коли вона йде з нею йде частина твоєї душі.
