Коли мій батько нас покинув, мачуха врятувала мене з прірви дитячого будинку.
У дитинстві моє життя було яскравою казкою сімя, міцна й наповнена любовю, у невеличкому домику над Дніпром, неподалік від містечка Ржищева. Нас було троє: я, мама та тато. Запах свіжих паляниць, які пекла мама, наповнював повітря, а татів гучний сміх лунав увечері, коли він розповідав про свої рибальські пригоди. Та доля це безжальний мисливець, який завдає удару, коли його найменш чекаєш. Одного дня мама захворіла її сміх зник, руки почали тремтіти, і незабаром вона опинилася на холодному лікарняному ліжку у Києві. Вона згасала, залишивши нас у морі болю. Тато потонув у горілці, топлячи душу в дешевому сивусі, а наш дім перетворився на руїну, завалену битим склом і безмовною розпаччю.
Шафа з продуктами була порожня, німа свідкиня нашого занепаду. Я плентався до школи в Ржищеві брудний, з урчачим від голоду животом. Від вчителів лише й чулося: “Чому немає домашньої роботи?” Але як я міг вчитися, коли єдине, про що думав, як би не впасти від слабості? Друзі відвернулися, їхні шепотіння різали глибше ніж ніж, а сусіди спостерігали за нашою бідою зі співчуттям у очах. Зрештою хтось не витримав викликав соцслужбу. Суворі чоловіки увірвалися в наш дім, готові вирвати мене з тремтливих рук батька. Він розплакався навколішки, благаючи про останній шанс. Вони дали йому лише місяць останню соломинку над безоднею.
Та візит прокинув у татові розум. Він пішов у магазин, приніс їжі, і ми разом вимили дім так, що він ледь-ледь засяяв колишнім теплом. Він заприсягнувся кинути пити, і в його очах мигнув відблиск того чоловіка, якого я колись знав. Я почав вірити, що все налагодиться. Надвечір, коли вітер бив у вікна, він промовив, що хоче познайомити мене з однією людиною. Моє серце стислося невже він уже забув маму? Він запевнив, що вона ніколи не зникне з його серця, але ця людина врятує нас від невблаганних очок соцпрацівників.
Так у моєму житті зявилася тітка Марія.
Ми поїхали до її невеликого будинку в Переяславі, старенької хатки над Трубежем, оточеної вишнями. Марія була як вихор тепла, але з нестримною енергією, її голос рятувальний круг, а погляд як вогник у темряві. В неї був син, Андрійко, на два роки молодший за мене, худий хлопчина з таким сміхом, що розганяв усі хмари. Ми з ним знайшли спільну мову відразу бігали вуличками, билися на палицях біля рік
