**Погляд зелених очей з минулого**
Ярослав прокинувся ще до сходу сонця й подумав:
Так, давно я так добре не висипався І де у полі, в стозі сіна, без жодних зручностей та теплого ковдри. Хоча навіщо вона, якщо літо, тепло, а сено пахне так солодко й гріє.
Він підвівся, розгріб сіно. Голова була ясна ніякої туги через розставання з дружиною, ніякого смутку. Невже він так і не зміг по-справжньому її полюбити? Задумався.
То виходить, усі ці десять років разом були лише імітацією сімейного життя? Хоч усе здавалося нормальним, але дітей так і не народили. У Олени була донька, правда, як вона казала, «народила для себе» батька не знала.
Ярослав завжди відчував щось штучне в їхніх стосунках, часто сварилися. Після кожного конфлікту в його памяті зявлялися зелені очі й лагідна усмішка медсестрички Марійки, яка схилялася над ним у шпиталі, робила уколы, ставила капельниці. Тоді він був поранений отримав поранення на війні.
Сидячи в стозі, Ярослав усміхнувся, згадавши Марійку її спокійний голос, очі, немов два смарагди, густе каштанове волосся Таких очей він більше ніколи не бачив. Завжди думав, що саме вона допомогла йому пережити всі ті болі та випробування.
Того дня, коли його виписали, він, зірвавши букет польових квітів, пішов до неї, щоб запропонувати поїхати разом. Розумів це непросто, але спробувати варто.
Марії тут нема, її перевели до іншого медсанбату, відповіла медсестра, до якої він звернувся.
А куди?
Не знаю. І вам ніхто не скаже. Ви ж розумієте, де ми
Ярослав був розбитий, але вирішив шукати. Але як? Знав лише імя та колір очей. Повернувся додому після комісування батько пив, мати працювала й сварилася.
Але одного разу до нього завітав побратим Ігор, з яким вони пройшли крізь багато.
Здоров, Яре! Ну, як ти? Одужав?
Та нічого, знизав плечима Ярослав.
Поїхали до нас у село, тут у тебе роботи нема, запропонував Ігор. Чи тебе тут хтось тримає? підморгнув.
Ні Не можу забути Марійку.
Ого, брате, так вона тебе запалила! Шукай, пиши, не здавайся.
Ярослав поїхав з Ігорем людиною, яка стала йому ближчою за рідних. Купив стареньку хатину, трохи відремонтував і оселився. А Ігор закохався й перебрався з дружиною Ганною до райцентру.
Вибач, Яре, що я тебе сюди перетягнув, а сам їду. Хто ж знав, що зустріну Галю? Але ми з тобою бачитимемося.
Та годі, брате, усміхнувся Ярослав. У мене теж накльовується сімейне життя. Вже Олені пропозицію зробив.
Згадки перервалися, коли він раптом ніби почув злий голос дружини, який лунав учора:
Ти більше ніколи не знайдеш такої, як я! Хто стільки років витримував тебе? Твої «заморочки» нікому не потрібні. У мене є справжній чоловік, який мене любить.
«Заморочками» вона називала його замисли, коли він занурювався у спогади. Олена не витримувала цього, скандалила. Вчора ж вилила всю правду, і Ярослав, мовчки зібравши речі, пішов.
Дивно Думав, буду кричати, обурюватися. Але немає нічого лише спокій. Навіть полегшало.
Вирішив іти до Ігоря в місто. Вийшов за село, звернув у поле, де стояли стоги, й вирішив переночувати.
Завтра буде завтра, а сьогодні треба відпочити.
Під голову підклав сумку й ліг. Небо вкрили зірки, і знову нахлинули спогади Рука, яку врятували у шпиталі, іноли боліла. Але він намагався не зважати.
Згадав, як познайомився з Оленою веселою, жвавою жінкою, старшою за нього. Вона дала йому надію, що життя триває. Не цікавився її минулим, просто вірив. Але згодом вона почала докоряти його «заморочками» тими хвилинами, коли він замислювався, згадуючи війну.
Думки кружляли, аж поки він не заснув. А прокинувшись, знову побачив перед собою ті зелені очі
Гаразд, час у дорогу.
Вийшов на трасу, сів на автобус і приїхав у місто. Зайшов у магазин, купив пляшку вина й коробку цукерок для Ганни.
Підійшов до їхнього будинку, піднявся й подзвонив. Двері відчинив Ігор, одягаючись на ходу.
Братан! О, як я радий! Заходь!
Ярослав зазирнув у кімнату:
Ти один?
Мовчанням він дав зрозуміти: краще не питати.
Ну добре, йди на кухню, там сніданок. Галю, глянь, хто прийшов! з коридору вибіг семирічний син Івасик і повис на Ярославі.
Як же добре, коли тобі раді
Сіли на кухні. Ярослав дістав вино, шоколадку для Івасика й цукерки для Ганни і тільки тепер помітив її округлілий живіт.
Мені здається, чи
Чи-чи!
