Ні, Олесю, на мене не розраховуй. Заміж вийшла будь тепер за чоловіком, а не за мною. Мені тут чужий чоловік у хаті не потрібен, різко відповіла Марія.
Олеся нервово ковтнула, міцніше стиснувши телефон. У горлі стояв ком. Вона не чекала такого зневажливого відмову.
Мамо… Він же не чужий. Це мій чоловік, твій зять. Ми ж не просимо купити нам хату, просто хочемо трохи пожити в тебе, поки зберемо на перший внесок.
Почувся короткий, злий смішок.
Знаю я, як це буває. Пустиш пожити потім не вижену. Вам спочатку внесок, потім ремонт, а далі ще й бог зна що. А мені спокою не буде. Ні, Олесю, не ображайся, але ми з твоїм батьком усе робили самі, нікого не турбували. І ви якось давайте, справляйтесь самі.
Мамо, які самі? не здавалася Олеся. Ти ж знаєш, що ми обидва працюємо, на всьому економимо. Майже всі гроші йдуть на оренду. З такими цінами ми тільки на картонну коробку накопичимо.
А кому зараз легко? голос матері став роздратованим. Я з твоїм батьком ні дня не жила у батьків. Самі через усе пройшли і нікому не скаржились.
Самі, самі… Мамо, тільки не розповідай. Я ж памятаю! Памятаю, як бабуся вам допомагала.
Не порівнюй, це інше. Бабуся допомагала, бо хотіла й могла. Ми в неї нічого не просили. Я цю хату чесно виборола з твоїм-то…
А я не просила тебе народжувати мене у нікуди, випалила Олеся і кинула слухавку.
Всередині клекотало від обурення. Може, мати й мала право відмовити, але те, як вона це зробила… Ніби вона цілу імперію звела, а Олеся, от негідниця, на чужих плечах у рай лізе. Але ж було все зовсім не так.
…Коли Марія дізналася, що вагітна, навіть не була одружена. Олексій, батько Олесі, був легковажним, ще не нагулявся і не шукав зайвої відповідальності. Його мати була такою ж, давно розлучилася і вічно шукала щастя. Тому Марія звернулася по допомогу до Віри Степанівни бабусі Олексія.
Віра Степанівна, дізнавшись про вагітність Марії, аж заплакала від радості, міцно обняла її й пообіцяла допомогти.
Ти, внучко, навіть не думай, народжуй. А я вже з Льошею поговорю, запевняла вона. І, якщо так вийшло, мабуть, хату вам свою відпишу. До доньки переїду. Мені й так важко самій, а Насті помічниця згодиться. А вам буде де ростити онука. Чи онучку.
Віро Степанівно, ви що? не вірила своїм вухам Марія. Це ж ціла хата, не коробочка ж!
Я ж її з собою не заберу. Я щасливою не була, так хоч ти будь, зітхнула жінка.
Віра Степанівна слово дотримала і навіть перевиконала план. Дарчу вона оформила на Марію, знаючи, що онук у неї не найкращий сімянин. Марія ж розміняла хату на двокімнатну квартиру.
З народженням Олесі нічого не змінилося. Олексій гуляв і зраджував, а його внесок у сімейне життя обмежувався зарплатою. І то він часто її не донедав.
Марія все знала, але вирішила терпіти. Скаржилася, звичайно, іноді навіть плакала, але чоловіка не виганяла.
Дітям завжди краще у повній сімї, казала вона своїй матері, коли та пропонувала розлучитися. Виповниться Олесі вісімнадцять тоді й піду від нього.
У Олесі, тим часом, була зовсім інша думка. Краще жити з матірю-одиначкою і швидко дорослішати, аніж бути вічною жилеткою для чиїхось сліз, постійно чути скандали і час від часу рознімати батьків.
Марія якось дотяг
