Коли Оксана мала 6 років, померла моя дружина. З того часу все пішло шкереберть і вже ніколи не було так, як раніше. На похороні я пообіцяв їй, що буду дбати про нашу донечку і любитиму її за нас обох усе своє життя. Моя Оксана виросла розумною дівчиною. Вона добре навчалася, допомагала мені вдома, готувала так смачно, як колись її мама ну просто пальчики оближеш.
З часом Оксана вступила в університет. Навчання вже давалося їй важко, успішність впала, але для мене то не було важливо, бо ж вона ще й підробляла та все одно допомагала мені з хатніми справами. Потім Оксана познайомилася зі своїм хлопцем, звали його Артем. Незадовго після цього вона й привела його познайомитись зі мною. На перший погляд нормальний хлопець, і я щиро радів, коли діти сказали, що після весілля хочуть жити зі мною.
Але після їхнього весілля все змінилося. Зять постійно був невдоволений, міг образити, накричати на мене
Тому коли Оксана запропонувала продати наш двокімнатний будинок і купити більшу квартиру в Києві, я висунув одну умову: квартира має бути зареєстрована на мене. Артем, як і очікувалось, почав кричати, що я йому не довіряю. Але мені не було чого приховувати: я сказав прямо хочу бути впевненим, що на старість мене ніхто не вижене на вулицю. Коли мене не стане, квартира залишиться їм, і вони зможуть робити з нею все, що заманеться.
Донька з зятем зібрали речі, наговорили мені всякого, і вже через два дні переїхали до міста.
Після цього Оксана зовсім забула про мене. Я, звісно, в душі сподівався, що вона образу колись відпустить і зрозуміє мене. Минуло кілька місяців після тієї сварки, як у мене був день народження 60 років. Я був певен, що Оксана зробить мені сюрприз: прибрав у хаті, наготував її улюблених страв, причепурився, сів за стіл. Цілий день сидів, виглядав у вікно, чекав поки ворота відчиняться і ось нарешті зявиться донька.
Чекав до самого вечора. Потім перевдягнувся, ліг спати, залишивши їжу на столі, плакав, розмовляв із фото дружини і навіть не згадав, як заснув. Невже моя Оксана настільки ображена, що навіть не подзвонила мені з привітаннями? Може, щось трапилось? Та ні, моя доня просто не могла так забути про свого старого таткаРанок приніс тишу і розчарування. Я лежав, дивився у стелю, коли раптом почув під моїм вікном знайомий дзенькіт велосипеда. Обережно визирнув стояла Оксана. В руках у неї був мій улюблений торт і маленький букет польових квітів. За нею, неохоче пхаючи візок із продуктами, йшов Артем, похмурий, але мовчазний. Оксана зняла з плеча легкий рюкзак, підійшла й обняла мене міцно, так, як у дитинстві.
Тату, пробач… Я думала образа минеться сама. Але цього вечора зрозуміла, що дім це ти.
В домі запахло свіжим молоком і бабусиним хлібом, яким пригостила мене донька. Артем мовчки перебирав на кухні речі, поки ми з Оксаною сміялися, згадуючи минуле і старі теплі спогади. У ту мить я зрозумів: навіть якщо родина і розсипається, як скло, криштальна любов завжди знаходить дорогу додому.
Того вечора ми довго сиділи разом за столом. Я відчував, як серце наповнюється надією, і вже не було самотньо. Можливо, життя й не стане таким, як раніше, але воно навчило мене найголовнішого: щастя у прощенні, і навіть тріснуті чашки можуть знову бути повними.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
