Щоденник.
Коли я підійшла до столу, свекруха дала ляпаса: «Для сина страву готувала, а ти з дітьми йди їж де завгодно!»
Оленка застебнула куртку молодшій донечці й перевірила, чи міцно завязані шнурки у старшого сина. За вікном машини миготіли голі дерева, небо затягло сірими хмарами, а дорога вела все далі від Києва. Богдан сидів за кермом і насвистував якусь пісню, постукуючи пальцями по керму в такт музиці з радіо.
Мамо, а в бабусі є гойдалка? запитав Дениско, семирічний син, ворушачись на задньому сидінні.
Не знаю, серденько, відповіла Оленка. Мабуть, є. У бабусі великий двір.
А можна буде погуляти? подала голос Соломійка, молодша. Дівчинці було чотири роки, і дорога її втомила.
Звісно, можна, заспокоїла Оленка. Тільки спочатку привітаємося з бабусею і повечеряємо.
Богдан кинув на дружину погляд у дзеркало заднього виду.
Оленко, не хвилюйся так, сказав чоловік. Мама змінилася. Казала, що сумувала за онуками. Буде рада вас бачити.
Оленка кивнула, але нічого не відповіла. Слова чоловіка звучали впевнено, але всередині все стискалося від тривоги. Марія Іванівна ніколи не була теплою, ласкавою жінкою. Свекруха трималася холодно, робила дошкульні зауваження, і кожна зустріч із нею перетворювалася для Оленки на справжнє випробування.
Останній раз, коли вся родина приїжджала до Марії Іванівни, був два роки тому. Тоді свекруха весь вечір критикувала, як Оленка одягає дітей, як готує, навіть як розмовляє. Богдан мовчав, а Оленка стискала зуби й терпіла. Відтоді зустрічалися рідко, переважно в кафе чи парках. Але цього разу Богдан наполіг на поїздці.
Мама сама живе, сумує, говорив чоловік. Діти підросли, треба частіше бувати. Та й хата в неї гарна, простора. Відпочинемо на природі.
Оленка не заперечувала. Може, Марія Іванівна справді змінилася. Може, з віком стала мякшою. Хто знає.
Машина звернула з траси на ґрунтову дорогу, проїхала повз кілька ділянок і зупинилася біля високого паркану. За ним виднівся двоповерховий будинок із великими вікнами та дахом, покритим темною черепицею. У дворі росли яблуні, які вже скинули листя, і стояла стара альтанка.
Богдан заглушив двигун, вийшов із машини й відчинив хвіртку. Оленка допомогла дітям вибратися, взяла Соломійку за руку і повела до хати. Дениско біг попереду, тягнучи за собою рюкзак із іграшками.
Двері відчинилися, і на порозі зявилася Марія Іванівна. Свекруха була високою, худою жінкою з коротким сивим волоссям і гострими рисами обличчя. Губи посміхалися, але очі залишалися холодними.
Приїхали, значить, сказала Марія Іванівна замість вітання. Сподіваюся, ви не надовго? У мене тут чисто, не брудніть.
Оленка завмерла на порозі, не знаючи, що відповісти. Богдан обійняв матір за плечі.
Мам, ми на вихідні, сказав чоловік. Хотіли з тобою побути, онуки скучили.
Марія Іванівна оглянула дітей згори донизу.
Скучили, кажеш? протягнула свекруха. Ну заходьте, якщо приїхали. Тільки взуття знімайте біля порога. І руки одразу помийте.
Оленка допомогла дітям зняти куртки й черевики, розставила взуття акуратно біля дверей. Дениско і Соломійка тулилися до матері, соромлячись незнайомої обстановки.
Усередині будинку пахло їжею чимось ситним, з цибулею та мясом. Оленка відчула, як зголодніла. Снідали вони давно, у дорозі лише перекусили печивом.
Марія Іванівна пройшла на кухню, не озираючись. Богдан узяв валізи й поніс нагору. Оленка залишилася з дітьми в передпокої, не знаючи, що робити далі.
Мам, я хочу пити, прошепотіла Соломійка.
Зараз, серденько, пообіцяла Оленка.
Жінка пройшла на кухню. Там усе було чисто, акуратно, майже стерильно. Каструлі на плиті блищали, стільниці сяяли, жодної зайвої речі. Марія Іванівна стояла біля плити й помішувала щось у каструлі.
Маріє Іванівно, можна дітям води дати? запитала Оленка.
Склянки в шафі, кивнула свекруха, не обертаючись. Тільки акуратно, не розбийте.
Оленка дістала дві склянки, налила води з глечика й віднесла дітям. Дениско і Соломійка жадібно випили. Оленка погладила донечку по голові й повернулася на кухню.
Може, чимось допомогти? запропонувала Оленка.
Марія Іванівна оглянула невістку з голови до ніг.
Можеш овочі порізати, дозволила свекруха. Тільки нормально ріж, не абияк. Я не люблю великі шматки.
Оленка кивнула, взяла ніж і обробну дошку. Свекруха поставила перед нею миску з огірками та помідорами. Оленка почала нарізати старанно, дрібно, намагаючись догодити.
Марія Іванівна
