З Остапом ми познайомилися, коли нам обом було по двадцять сім. На той момент Остап вже з відзнакою закінчив КНУ і саме готувався захищати магістерську. За навчанням у нього було все прекрасно, хоч мама і казала, що з нього більше толку було б у буряковому полі. Та він встиг не лише диплом взяти, а й нашкребти грошенят і купити двокімнатну квартиру десь на Виноградарі, та ще й гараж при ній. А після випуску планував купити авто марку ще не вибрав, бо досі сперечався сам із собою: Таврія чи старенький Форд. Рік по тому ми одружилися. А ще через півтора року у нас народилася донечка.
Коли обом стукнуло по тридцять, нашому смішному карапузу вже було два місяці. Перед днем народження чоловіка я, як справжня берегиня, запропонувала відзначити його в ресторані разом із батьками. Але Остап лише змахнув рукою: мовляв, хочу відсвяткувати тільки з вами, своїми дівчатками. Ну, раз так святкували удома з борщем, «Київським» тортом і дуже смішними танцями донечки на руках у тата.
Наступного дня Остап після роботи все ж поїхав до батьків. Довго не затримався швидко повернувся, сів на диван і… розплакався. Я мало чашку не впустила. Дорослий, наче серйозний чоловік, голова родини, а тут сльози як у хлопчиська на першому уроці фізики. Я кинулася його заспокоювати, хоч вже й сама ледь не плакала. Тут Остап і поділився своїм дитинством: кожна дрібничка навіть банка із мячем чи брудний світшот завершувались добрячими оповідками ременем від тата або святим маминим тапком.
Виріс бити перестали, але ні доброго слова, ні обіймів від них не дочекався. Закінчив технікум з відзнакою.
Ну й що, технікум це тобі не Оксфорд. Іди далі вчитись!
Пішов, хоч і не треба було того «універу», розказував Остап.
Купив квартиру.
Усього лиш пятдесят метрів, батьки тільки носа наморщили, хоча й самі юрмилися в хатині на тридцять.
Одружився мама мало не зомліла: «Якась дрібна, кістлява дівчина. І це, мовляв, стане матірю?»
Стала. Донечка народилася.
Це ще невідомо, чия дитина. Взагалі не схожа ні на кого з родини!
Ну і врешті грандіозний скандал: бо ми їм банкет не закотили на їхню річницю весілля.
Невдячний син!
І так Остап спитав мене:
То я дійсно настільки поганий, що мене не можуть любити?
Я відповіла: буває, люди просто не вміють любити. Тобі не пощастило така родина. Але тепер у тебе є я і наша мала. Ми з донечкою тебе дуже любимо. Бо ти найкращий в цілому світі.
Ти бачив, як очі Софійки блищать, коли ти повертаєшся додому з роботи? казала я чоловіку. Остап згадав свою щасливу дівчинку, спокійно видихнув і навіть посміхнувся крізь сльози.
Бо хто, як не кохані, вміють так сильно змінити таткове серце?
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
