Мій брат, Олексій, після закінчення університету поїхав працювати до іншого, далекого міста до Дніпра. Планував пожити там рік, назбирати трошки грошей у гривнях і повернутися до рідного Львова, щоб купити власну квартиру. Але доля зіграла інакше. Там він познайомився з дівчиною на імя Лада, і вони вирішили одружитися. Так мій брат залишився у Дніпрі, а ми його дружину не знали зовсім.
Сталося так, що на час їхнього весілля я була вже на девятому місяці вагітності, і невдовзі мала народити тому ми вирішили, що я нікуди не поїду. Тато не міг відпроситися з роботи, тому на весіллі була тільки мама. Вона не надто зблизилася із невісткою, просто познайомилась і все. Мама розповідала: Лада була гарною, привітною дівчиною, щиро усміхалася. Молодята поїхали в медовий місяць до Бердянська, а мама повернулася до Львова через кілька днів. Минуло кілька років, і ми досі ніколи не бачили моєї братової.
І ось цього року Олексій повідомив чудову новину: спланував довгу подорож із Ладою. Спочатку вони мали приїхати до нас у гості, потім поїхати на весілля його друга, відвідати зустріч випускників, відпочити на морі з батьками, а потім повернутися додому. Вони планували провести у нас два дні. В нашій маленькій квартирі було затісно, але ми могли скористатися дачею моїх свекрів за містом, у Пустомитах. Свекруха дозволила нам залишитися там. Хоча давно там не було ремонту, жити цілком можна.
Того дня я прокинулася в гарному настрої й чекала на гостей. Вони приїхали і ніби хмара зайшла разом із ними. Олексій познайомив нас, і вже з першої хвилини Лада почала скаржитися: у поїзді було спекотно, гамірно, незручно, ще й вітри подували не в той бік.
Ми вирушили на дачу. Я показувала все: старий душ і туалет на дворі, що пахнув літом і мятою, а Лада дивилася так, ніби її поцілував нявчучий київський котяра. Взяла Олексія під руку, щось йому шепотіла, а потім брат попросив чоловіка відвезти їх у місто. Лада заявила, що тим душем користуватися не буде. Вона поїхала до нас у квартиру, гарно вмилася, зробила макіяж, і тільки тоді погодилась повернутися на дачу.
Потім виявилось їсти вона нічого не буде. Хоч ми старалися як могли: борщ, вареники, салат зі свіжих овочів з дачі. Але то містить глютен, то жирне, то взагалі їй не відоме. Врешті-решт, Лада їла лише огірки, і на них дивилася, як на чужі гроші з підозрою. У кімнаті, яку ми підготували для них, ночувати не захотіла, і ми повернулися назад у Львів.
Наступного дня, прогулюючись містом, вона вередувала більше за мого трирічного сина: то їй спекотно, то ступню натирає, то нудно. Провожала я їх із такою полегкістю, неначе зняла важку шинель після зими. Дивуюся, як мій брат витримує її вже кілька років, а вона примудрилася вимотати нас за два дні, мов пиловий смерч у степу.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
