Мій брат старший за мене на шість років. Три роки тому він одружився і вирішив жити у квартирі дружини замість того, щоб залишатися з нашими батьками. Через високі ціни на оренду в Києві, це був для них єдиний прийнятний варіант. Я ж сам був одружений вже шість років і маю двох дітей: сина, якому шість років, і доньку чотирьох років. Моя дружина родом зі Львова, тому ми й оселилися тут. Обоє працюємо, тож змогли взяти в кредит маленьку однокімнатну квартиру.
Нещодавно мені зателефонували батьки й повідомили, що брат із сімєю приїжджають до нас на тиждень і розраховують, що я їх прийму й залишу у своїй квартирі. Я був радий побачити брата після тривалої розлуки, однак поселити їх не міг, бо наша сімя з чотирьох осіб живе у маленькій квартирі з однією кімнатою.
Зустрівши їх на вокзалі, ми разом гуляли містом цілий день. Батьки знову натякнули, що я маю прийняти у себе брата з дружиною й сином, адже винаймати житло у Львові дуже дорого. Та я й цього разу змушений був відмовити, бо це справді неможливо. За вечерею я запропонував допомогти знайти їм готель. Мій брат різко не погодився й наполягав залишитися у нас.
Я намагався підшукати різні варіанти: пропонував готелі, хостели, просити про допомогу знайомих. Але вони відкинули всі мої ідеї. Було ясно, що вони розраховують житти у Львові за мій рахунок: і спати, і їсти безкоштовно. Та я впевнений, що маю повне право відмовити зрештою, добробут моєї родини для мене найважливіший. Дружина та діти повинні мати нормальні умови для життя. Зрештою, я ж нікому не зобовязаний надавати житло.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
